Розділ 2

Щоб довести людину до смерті можна обрати три шляхи. Ментальний, але для цього треба мати файні маніпуляторські здібності та бути з клепкою у голові. Фізичний, себто знущатися з людини фізично. Або психічний…а психів в пану Таржана було хоч відбавляй. А якщо людина психічно нездорова, то є страшне з нею жити, і її гріхи ділити. Тоді вже краще в могилу кістками злягти. 

Усі в селі знали, що в пани Таржанихи життя не мед було, як то кажуть. Зранку до смерканку працювала жінка, поки її трутень чоловік відлежувався. У того вічно як не крижа, то грижа. Як не срака, то пердяка. Як непогода до сіна, то значить для веселого кіна. Отак і тягла пані Таржаниха усе на собі. Працювала за двох. Сіно косила, сушила, худобу кормила…і та що рогата, і та що ховала роги під укривалом на дивані. Тяжко їй було у всіх сенсах. І від праці важкої фізичної, і від того, що чоловік як трясовина смердюча весь час її лаяв, і ментально, бо підтримки ні від кого не мала бідолашна. І отак жила вона і світа білого не виділа, лиш роботу чорну. Але не жалілася пані Таржаниха ніколи, а працювала до потемніння в очах. Все жартувала, що не тому світі відлежиться. 

І от, неждано і негадано, прийшов до неї той спокій. Молода вона ще була як до могили зійшла. Було їй якихось лиш п'ятдесят п'ять літ. Пішла якось в один грозовий вечір до стайні. Худоба в той вечір ремиґала несамовито, наче про біду хотіла сказати. А ще двері від тої стайні рипіли. Пану Таржану заважало, бачиш, телевізор дивитися. От і пішла жінка їх замкнути…пішла і так і не повернулася. Бо як тільки за поріг хати ступила дощ пустився такий, що вже за кілька секунд промокла вся до нитки нещасна. Але до дверей стайні таки дійшла, але від них уже не відійшла. Бо спершу грім прогримів сильний, а затим блискавиця на кілька секунд усе осяяла. Але поцілила прямо в пані Таржаниху. Так і гепнула нещасна прямо до середини стайні. Знайшли її мертву лиш на ранок. Бо ж її чоловік не хотів навіть й носа свого висунути у зливу таку. Отак і зажив він з того часу, як сам ґазда дому. Худобу продав, город занехаяв, зате за собою добре глядів і ще більше потовстів. Люди на то все дивилися й лиш головами махали…мовляв, немає в тебе чоловіче ні совісті, ні честі, ні страху Божого. Але недовго пан Таржан отак блазнював, бо за рік і його час настав. І помер він у стайні…як і годиться худобі. 

###