Порожнеча

Погасло світло.

На вулиці вже стемніло і йшов дощ. В кімнату зайшов чоловік, бурмочучи собі під ніс:

— Знову світло вимкнули. Коли вони вже повиздихають!?

Чоловік дістав з шухляди свічку, запалив її і закріпив на старій бляшанці спід кукурудзи, що була перевернута догори дном.

Світло враз охопило кімнату, невеликий вогник мерехтів, пускаючи хвилі тіней по стінах.

Чоловік вдягнув окуляри для читання, взяв книжку і, вмостившись у кріслі, почав читати.

***

— Ох, нарещі я прокинулася - сказала Свічка.

— Так добре стало, світло - озвався Люстро. - Ти така чудова. Тепер кімната наповнена різними тінями, які ніби танцюють. Чи може бути щось прекрасніше!?

— Хех! Ще б пак. Я ж каралєва світла. Ха-ха-ха. - роздувши свою пиху, відповіла Свічка.

На мить в кімнаті запала тиша і почулося тихе “цок, цок, цок…”

— Що це цокає? - роздратовано спитала Свічка. - В мене вже гніт розболівся від цього цокоту.

“Цок, цок, цок…” - лунало невпинно.

— Це годинник йде. Він не говорить, лиш цокає та інколи бемкає. Я не знаю, чому він так робить - відповів Люстро.

— Який дурний в тебе друг.

Люстро знітився:

— Чоловік постійно на нього дивиться, особливо, коли кудись поспішає - сказав Люстро, намагаючись захистити свого сусіда.

— Он як!? Але він нічим не примітний, навіть потворний. Ці палки посеред кола, якісь ланцюги звисають внизу. Ти що, в кайданах? ахахаха - почала насміхатися Свічка. - Що в тобі тільки знайшов чоловік? Не розумію - Свічка на мить затихла. - А ти впевнений, що чоловік постійно на нього дивиться? Це ж якась маячня, як можна таким милуватися!? Він просто ніякий, я б сказала, огидний.

— Не знаю, наче на нього - засумнівався Люстро. - Там же на стіні нічого більше немає.

— Я думаю ти або щось не так побачив, або не так зрозумів. Чоловік на нього дивиться, бо його дратує це цокання. Це ж якийсь жах, як таким можна бути!? Він напевно поламаний, його потрібно або зремонтувати, або викинути. Чому чоловік цього не зробить, замість того, щоб терпіти це знущання!?

— Не знаю. Мені здається, що чоловіку він подобається. Час від часу він смикає його за ланцюжки, тоді годинник починає кумедно хрустіти.

— О, я зрозуміла! Коли чоловік його тягне за ланцюжки, годиннику стає боляче. Тепер все стало на свої місця. Напевно чоловік не може його викинути і він намагається його змусити замовкнути, але цей ідіот не розуміє. Як же він мене дратує. Іншим потрібно помагати, замість дратувати всіх навколо. Люстро, в тебе дуже токсичний друг. Він займається психологічним насиллям, заставляючи всіх слухати його цокотіння - довбаний абюзер.

Люстро не розумів, що думати. Він завжди вважам, що чоловіку подобався годинник. Але тепер він не був впевнений у цьому. Можливо Свічка має рацію і чоловік просто не може позбутися цього цокотіння!?

— Я ніколи не думав з цієї точки зору. Може ти права і годинник приносить страждання чоловіку!?

— Та точно тобі кажу. Він всіх дратує і мене теж. Люстро, як цього можна не помітити?

— Не знаю. Напевно так воно і є. Але як же допомогти чоловіку?

— Якщо він сам собі не хоче допомогти, то ми тут не можемо нічого зробити. Нехай слухає це цокотіння, раз йому не вистачає клепки позбу….

В цю мить у годиннику щось голосно клацнуло і він почав бемкати. Звук розгортався по всій кімнаті, лунко відбиваючись від стік, шибок у серванті і дзеркала. Раніше Люстру подобалося відчувати цю вібрацію, але зараз він відчував щось нове. Він не розумів, чому, але тепер його дратував цей звук.

Годинник пробемкав десять разів. Від цього бемкоту Свічка зовсім оскаженіла, її полум’я почало сильно мерехтіти.

Чоловік глянув на годинник, тоді на свічку, дістав зі столу ножиці і вкоротив свічці гніт.

Люстро був неймовірно здивований:

— Навіщо він це зробив?

Свічка горіла пригрічено. Вона нічого не відповіла, просто стояла мовчки. Здавалося, що вона не чує.

— Як же мене дратує, коли він це робить - сказала вона. В цю мить по ній потекла крапля розтопленого воску.

— Тобі боляче, бідолашна. Як би я хотів тобі допомогти. Чи можу я щось зробити?

— Замовкнути! - гаркнула Свічка.

В кімнаті знову запала тиша.

Люстро відчував себе безпорадним і не розмів, що робити. Він був готовий розбитися на друзки, лиш би втішити Свічку, але вона, здавалося, не потребувала його допомоги, вона взагалі поводила себе дуже відсторонено і це ще більше вабило Люстро.

Люстро все шукав слова, щоб втішити Свічку. Вона йому дуже подобалася. Найбільше йому подобалося, що світло від вогника відбивалося в ньому і він відчував себе наповненим. Це приносило йому відчуття цілісності і надавало якоїсь внутрішньої сили, жаги до життя і спокою водночас.

В якусь мить чоловік підвівся, загасив свічку і вийшов з кімнати. Годинник пробемкав одинадцять разів.

***

Весь наступний день Люстро думав про Свічку і про те, як було добре під промінням її вогника.

— Вона така прекрасна. Мені здається, я закохався. Якби ще цей годинник не дратував всіх навколо, то було б взагалі ідеально - думав Люстро.

За кілька днів, коли вечері знову вимкнули світро, чоловік запалив свічку і став читати.

Годинник пробив дев’ять разів.

— Знову цей придурок. Гей ти, скільки можна бемкати, ти дієш всім на нерви! - крикнула Свічка до годинника.

Годинник ніяк не відреагував, він просто цокав, стрілки на його цифербладі повільно рухалися.

— Сьогодні в день годинник перестав цокати… - почав розказувати Люстро, але Свічка його перервала.

— О, це можливо? Невже він може заткнутися!? То чому він далі цокає?

— Під вечір прийшов чоловік і знову потягнув його за ланцюжки та покрутив палки в середині кола - розповів Люстро, та Свічка нічого не відповіла. В кімнаті стало темно. - Що трапилося, Свічка, з тобою все гаразд?