VI БЛАГОСЛОВЕННЯ БАЧИТИ ТЕБЕ

§§

Я саме наводила лад в шафі. В квартирі на повну гучність звучала музика. А я, ковтаючи чергову порцію пива, і підспівуючи черговому треку,  роздумувала над тим, скільки ж у мене непотрібних речей, які необхідно викинути.

«І навіщо я все це зберігаю?»- думала я, заповнюючи мішок для сміття об’ємом 60 літрів.- «Може комусь пригодиться.»

Та в одну мить я просто застила, адже побачила... Смерть. Мені нічого не загрожувало, отож, висновок сам напросився.

- Тод... невже прийшов мій час...

Я все ще зачаровано дивилася на непроханого, але такого очікуваного гостя.

- О, ні. Мел, так як ти проклята Ведуньєю, я можу бачитися з тобою, коли тільки захочу, без шкоди для тебе.

«Чому я прекрасно його чую, адже музика ввімкнута на повну гучність?

Чекай, він сказав, що тепер ми зможемо бачитися? Невже ми будемо бачитися частіше?»

- Якщо ти, звісно, не проти, щоб я приходив до тебе.

«Проти?! Жартуєш?! Та я в захваті!!!

Стоп. Я ж досі мовчу!!!»

- Ні. Я завжди рада тебе бачити,- це все, що я спромоглася видусити з себе. І не тому, що я була не рада. Навпаки. Я була настільки щаслива, що ледь не кинулася йому на шию. Не знаю, як мені вдалося стриматися. Можливо, через те, що я «залипла» в його очах… Дивно, та мені не потрібно було нічого від Тода, лиш би він був поруч.

Я не знаю як довго я «залипала», тому, отямившись, я перейшла одразу до справи:

- Ти був правий. Вона мене прокляла. Я повинна померти, щоб врешті звільнитися від порожнечі. Ось чому мене переслідують нещастя. І, напевно, саме тому я тебе бачу.

Тод нахмурився:

- Що саме вона сказала? Як звучало прокляття?

«...Та і тоді ти не зможеш признатися в своїх почуттях. І лише зі Смертю ти наповниш свою порожнечу і знайдеш Істинне кохання.»

- Я не пам’ятаю точних слів. Щось про порожнечу і смерть,- обманула я, адже, якби сказала слова прокляття, довелося би признатися і у своїх почуттях. А цього зробити я точно не могла.

- Ну гаразд. Частину головоломки ми розгадали. Залишилася ще половина.

- Половина?

Я не розуміла хід думок коханого.

- Навіть прокляття Ведуньї не має на мене впливу. А значить має бути ще щось. Щось, чого ми ще не знаємо.

- І як нам дізнатися?

- Я не знаю. Поки що.

§§

Я робив свою роботу механічно. Не запам’ятовуючи ні лиць, ні історій своїх самогубць. Та сьогоднішній день все змінив.

Та потрібно почати все з початку.

Я сидів на своєму троні, а до мене по одному заходили самогубці, які поступали до мене на службу.

- Роландо Мартінез. Кинувся з мосту, бо не здав вступний екзамен в університет.

- Так.

- Хіба ти не знаєш що життя священне? Це подарунок. А ти ним знехтував, змінивши при цьому безліч життів, з якими мав пересіктися в цьому втіленні. Тепер тобі доведеться відпрацювати свою помилку. Покарання 1000 душ. Протягни руку.

Я ставив мітку і відсилав його до самогубців, які вже закінчували своє покарання. Саме вони навчали новоприбулих.

А потім заходив наступний.

- Кім Ра Ім. Перерізала собі вени через знущання однокласників.

- Так.

- Хіба ти не знаєш що життя священне? Це подарунок. А ти ним знехтувала, змінивши при цьому безліч життів, з якими мала пересіктися в цьому втіленні. Тепер тобі доведеться відпрацювати свою помилку. Покарання 500 душ. Протягни руку.

- Адрастея Даларас. Напилася таблеток через нерозділене кохання.

- Так.

- Хіба ти не знаєш що життя священне? Це подарунок. А ти ним знехтувала, змінивши при цьому безліч життів, з якими мала пересіктися в цьому втіленні. Тепер тобі доведеться відпрацювати свою помилку. Покарання 1000 душ. Протягни руку.