§§
ПРОЙШЛО 3 ТИЖНІ
Я чемно ходила на роботу і попри те, шукала собі іншу. Та, як на зло, в жодні ритуальні послуги в місті не потрібні були продавці.
Більше мені нічого не спадало на думку.
«Ну де ще можна його зустріти? На цвинтар якщо хтось і потрібен, то хіба охоронець. Що мені точно не підходить. Де ще?»
А найгірше було те, що і Лариса після того вечора пропала. Не телефонувала і не заходила.
Я навіть пожаліла, що у нас відбулася та розмова.
«Можливо, я показала себе не з кращої сторони і це її відлякало?»
Проте, як виявилося, боялася я зовсім даремно.
Рівно за три тижні Лариса просто приголомшила мене несподіваним дзвінком.
- Привіт! Ти все ще шукаєш роботу?
- Привіт... Шукаю...
- Знаєш печери за містом?
- Знаю...
- Їх відкрили. І тепер будуть проводити по них екскурсії. Ти ж пам’ятаєш що про них говорять?
В моїй голові одразу ж виникло безліч спогадів:
«...вхід у підземне царство...
...тут живе сама Смерть...
...саме тут живуть неприкаяні душі...
...якщо сюди прийти і покликати Смерть, то помреш протягом 3 днів...
...якщо людина поважає Смерть і зайде сюди, то осягне знання, непідвласні простим смертним, але, якщо Смерть не прийме дану повагу, то людина помре протягом трьох годин у страшних муках...»
- Так от я подумала про нашу останню розмову...- продовжувала Лара.
«Чому я за весь цей період навіть не згадала про ті печери?
Так, вони були закриті... Але я так хочу побачити Тода... Та я би там днювала і ночувала... Чому ж...»
- ...там зараз є ваканція гіда,- я почула лише закінчення монологу.
- Так! Цікавить!- викрикнула я так голосно, що покупці почули мене навіть із підсобки.
Подруга засміялася і дала мені номер телефону. Номер, який був для мене тією соломинкою, яка може врятувати моє життя...
Я набирала заповітний номер, а у самої не тільки тріслися руки і підкошувалися ноги, але і серце випригувало з грудей...
Мені, як і дев’яти іншим кандидатам, призначили зустріч біля печер, на десяту годину ранку.
§§
Цілу ніч я не могла спати, адже уявляла нашу зустріч з Тодом в тих печерах...
А зранку ніяк не могла вибрати одяг...
Та ось я вже стою серед інших дев’яти претендентів.
Публіка була різношерстною. Були там і гарячі блондиночки, і прихильники магії, і дуже симпатичний мужчина, який просто притягував до себе погляд.
Але я... Я видивлялася Тода. Більше мене нічого не цікавило.
Нас запросили зайти в печери...
Блондинка одразу відкололася. Якщо чесно, я не знаю причини. Не слухала.
Нас вели, щось розказуючи...
І хоча я прекрасно знала, що потрібно слухати... та я мимоволі повністю відключила слух. Зараз існувала лише я і дана печера.
Я торкалася її холодних вологих стін.
«Невже ти живеш в таких умовах?»
Враз, мені стало шкода Тода.
«Ну і дура. Жалієш Смерть!»- я постаралася зосередитися. Оглянувшись, я зрозуміла, що нас залишилося лише п’ятеро. І всі дивляться на мене як на «хвору на голову».
Я перестала гладити стіни і зосередилася на тому, що говорить гід, який проводив для нас екскурсію. Проте, як виявилося, екскурсія саме закінчилася. А я все пропустила...
І ось нам роздали легенду, яку, як виявилося, і розповідали на екскурсії, і попросили по черзі також провести екскурсію.
На щастя, я була не першою, тому почала швиденько читати легенду.
#7841 в Любовні романи
#1798 в Любовне фентезі
#1850 в Короткий любовний роман
Відредаговано: 27.12.2022