III. Я ЗАКОХАЛАСЯ

§§

Сьогодні була ревізія. Звісно, закінчили ми близько 3 години ночі. Шеф повіз додому моїх напарниць, а я... Я живу в 10 хвилинах ходьби від магазину... Тому, всі дружно подумали, що я і сама успішно доберуся додому.

- Тим більше це благополучний район- сказав шеф, сідаючи в машину.

Насправді, я зовсім не боялася йти додому. Тим більше, що це і справді дуже близько.

Та не встигла я пройти і півдороги, як побачила групу дуже п’яних молодиків.

Мені прийшлося пройти повз них. І хоча моє серце шалено калатало, а ноги були ватяні від страху, я мужньо трималася.

Додому залишалося якихось 5 хвилин. Здавалося, що все буде добре. Але... Група п’яних юнаків, яку я благополучно пройшла, йшла за мною. Вони все ще по черзі розпивали горілку з горла і кричали мені у слід вульгарності.

І я поступила як справжня ідіотка – почала бігти. Двері до мого під’їзду на магнітному замку, тому я завчасно почала шукати ключі. Та ось один з молодиків схватив мене за руку:

- Кудись поспішаєш?

Я вирвала руку, проте, мої ключі кудись полетіли.

Я бігла, нічого не бачачи перед собою. В голові малювалися найстрашніші картини, які тільки можна уявити в даній ситуації.

Добігши до підвалу, я хотіла заховатися там. Та вхідні двері були закриті на колодку. Отож, я присіла біля дверей і затулила голову руками, надіючись, що в темряві, вони не побачать мене і пробіжать мимо. Проте, мене помітили.

Я була у безвихідній ситуації, тому пішла на крайній крок – покликала саму Смерть:

- Тод! Тод! Прийди до мене, Тод! Будь ласка, з’явися. Нехай я краще спокійно помру через твій прихід, аніж так.

- Ось де ти заховалася...- почула я п’яний сміх над головою і, мабуть від страху, почала втрачати свідомість.

§§

За все своє існування, я ніколи так довго ні про кого не думав, як про цю смертну.

«Загадала ж ти мені загадку»

Я був настільки поглиблений власними думками, що навіть не помітив, що переді мною постав провідник душ і чемно чекав, коли я дозволю йому говорити. Та, мабуть, пройшло багато часу, адже він насмілився заговорити першим:

- Пане, я перепрошую, але у мене важлива інформація, яку Ви просили.- сказав він, вклонившись.

Я глянув на «жертву», яка насмілилася перервати мої думки, і побачив що переді мною стоїть самогубця, якого я просив про інформацію стосовно тої смертної.

- Що за інформація?!- викрикнув я.

Провідник відповів:

- Про Мелісу Воронову… У мене її картка смерті…

Поки я це слухав, у мене почали підкошуватися ноги. Я вже хотів переміститися до неї, не думаючи про наслідки, як почув її голос:

«- Тод! Тод! Прийди до мене, Тод! Будь ласка, з’явися. Нехай я краще спокійно помру через твій прихід, аніж так»

Мел не було поруч, то як же я чую її голос?

«Потім подумаю над цим. Зараз я їй потрібний!»- щойно дана думка промайнула в мене в голові, як я перенісся у... підвал?

Я бачив бридку п’яну усмішку людини і Мел, яка непритомніла. Я зловив її голову, щоб вона не вдарилася.

- Тод, ти прийшов...- промовили її губи.

- Я взяв її на руки і переніс до неї додому.

Мене зовсім не хвилювало як це виглядає. Головним для мене було – врятувати Мел.

Я положив її на ліжко і подивився на картку Смерті, яку встиг вихватити з рук провідника, перед тим, як перемістився, карта знову була чиста.

§§

Коли я знову відкрила очі, то зрозуміла, що знаходжуся у квартирі, яку винаймаю. А точніше – я лежу на ліжку.

«Я точно жива, інакше була би не тут»- промайнуло в голові.

«Але як?»