II. Я ЗНАЙДУ ТЕБЕ

§§

Два тижні ще ніколи не тяглися так довго. Та ось, нарешті, я звільнилася від гіпсу, який не давав мені виконати те, що я задумала. А задумала я не багато, не мало – знайти Смерть. Я розуміла, що лише завдяки йому зможу заповнити свою порожнечу, чим зміню своє життя. Я не знала, яким саме чином це станеться. І не розуміла чому саме Смерть повинна мені допомогти. Та я розуміла, що це може бути моїм єдиним шансом все змінити.

Отож, я чемно чекала поки мені знімуть гіпс з ноги, щоб я могла почати свої пошуки. Поки я сиділа вдома, то перечитала всю можливу інформацію про Смерть, яку знайшла в просторах інтернету. Найбільше мене цікавили билини, давні легенди і перекази. Багато з них були протилежні за значеннями. Та мене це не засмутило, адже я знала, що все-одно про все дізнаюся. Врешті, у мене з’явилася ціль.

Найперше, я пішла на цвинтар.

Великі ковані ворота були відкриті навстіж. Погода сьогодні була похмура і насувалася гроза, тому вхід у цвинтар нагадував вхід у підземний світ.

«Цікаво, які насправді твої володіння? Невже це щось схоже на те, що я зараз бачу?»

Я повільно йшла серед могил, виглядаючи Смерть. Та його ніде не було.

В глибині цвинтаря проходив похорон. Я підійшла ближче.

Ховали молоду дівчину. Я оглянула всіх навколо у пошуках Смерті. Його не було. Та мій погляд зупинився на людях, які були на похороні. Молоді люди, напевно з університету або роботи, явно були тут швидше з почуття обов’язку, а не через скорботу. Сім’я проливала сльози. Та найбільше мене вразили батьки дівчини. Тато обіймав маму, яка ледве трималася на ногах від горя. Її очі були червоні і опухші від сліз. Його лице також було безжиттєве.

Перед моїми очима враз постала неприємна картина.

«Я знову опинилася на місці аварії. Та Смерті не було поруч. Мене ніхто не врятував.

Враз, я опинилася на своїх похоронах. Я побачила безмежне горе мами, безпорадність тата. Мама кидалася на мою труну зі сльозами: «Дитинко, моя. Тільки не ти. Ти ж така молода. Що я буду робити без тебе? Навіщо мені дальше жити?»

Тато ледве втримував її, а в самого з очей котилися сльози. Я вперше бачила сльози батька.»

Раптом я зрозуміла, якою егоїсткою була. Я завжди думала лише про себе. Про те, як важко мені жити. Про те, що потрібно заповнити свою порожнечу. Я дуже часто думала про те, навіщо я живу? Що краще було би, якби я померла. Та я ніколи не задумувалася про те, як будуть жити мої рідні, якщо мене не стане.

Видіння відступило, а мені стало надзвичайно соромно.

«Його тут немає. Можна вертатися»- подумала я, щоб відволіктися від видіння, яке я щойно побачила.

Я розвернулася і направилася додому. Хмара, яка заставила мене порівняти цвинтар з підземним царством, дуже швидко наздогнала мене, привітавши сильним дощем. Проте, мій крок не пришвидшився, адже я була надто заглиблена в свої думки, щоб звертати увагу на таку дрібницю, як сильний дощ.

«Можливо саме для цього я його зустріла? Невже я просто мала зрозуміти, що егоїстично бажати собі смерті?

Але ж... я не самогубця. Я ніколи не хотіла покінчити з собою. Я просто... просто не хотіла жити. Ось і все. Це ж не одне і те саме?

Зустріну Смерть, треба буде обов’язково запитати.

Смерть... Знову він у мене в голові. Невже я так і не перестану про нього думати? Пройшло вже 2 тижні, як я його не бачила. Ось, навіть на кладовище прийшла через нього... А якщо... якщо це все-таки були галюцинації через струс?»- я махнула головою, щоб відігнати ці думки.

«Він не може бути галюцинацією, інакше я повернуся до своєї порожнечі. Ні. Я знайду його. Обов’язково знайду!!!»

Через те, що падав сильний дощ, всі машини їхали з ввімкненими фарами. Було враження, що значно пізніша година, аніж була насправді.

Коли я переходила дорогу, то посковзнулася. Звісно, я не настільки сильна незграба, щоб впасти. Проте, дана ситуація одразу ж відтворила у моєму мозку день аварії:

«Все-одно мокра. Не хочу бути ще й брудною»- пронеслося у мене в голові, коли я почула жахливий звук гальмівної доріжки. Обернувшись, я побачила світло фар і машину, яка заїхала на тротуар. Буквально за мить, я вже відчувала політ і болюче приземлення. Я впала просто до ніг якогось прохожого.»

«АВАРІЯ!!! Як же я раніше не здогадалася. Його потрібно шукати там, де не просто вмирають люди. А де вони вмирають не заплановано, як у випадку моєї аварії!

Принаймні, я надіюся, що моя теорія правдива і я його знайду».