Нічні гості

Вони повернулися до тимчасового сховку — старої квартири в занедбаному районі, де ніхто не звертає уваги на нових мешканців. Ніка закрила двері на кілька замків, а Десмонд одразу пішов до вікна, виглядаючи вулицю.

— Ти думаєш, що вони вже діють? — запитала вона, знімаючи куртку.

— Я впевнений.

Ніка зняла зброю, поставила її на стіл і провела рукою по втомленому обличчю.

— Мені не подобається те, що відбувається.

— Я думав, ми вже давно пройшли той етап, коли щось могло нам подобатися.

Вона скривилася.

— Це інше. Ми не знаємо, скільки в нас часу.

Десмонд обернувся до неї і вже збирався відповісти, коли раптом почулися звуки на сходах. Хтось рухався вгору, повільно, але без вагань.

Ніка і Десмонд одночасно потягнулися до зброї.

— Гості? — прошепотіла вона.

— Подивимось.

Він підкрався до дверей, прислухаючись. Зупинилися. Дві секунди тиші. Потім — стук у двері.

— Відчиняйте, ми знаємо, що ви там.

Голос чоловічий, спокійний, навіть ввічливий.

Десмонд подивився на Ніку, вона легенько кивнула. Він відкрив замок, але двері не розчинив.

— Хто ви?

— Ваш єдиний шанс залишитися живими.

Ніка стиснула пістолет у руці.

— Доведете?

— Відчиніть двері, і я розкажу вам, хто замовив вашу смерть.

Настала пауза.

Десмонд і Ніка обмінялися поглядами. Вона підняла пістолет вище.

— Давай послухаємо, — прошепотіла вона.

Десмонд повільно відчинив двері.

Перед ними стояв чоловік у чорному пальті, акуратно зачесане волосся, пронизливий погляд. Він не виглядав, як кілер, але вони знали — зовнішність може бути оманливою.

— Дякую, що не стріляли одразу, — спокійно промовив він.

Десмонд вказав йому на стілець.

— Говори швидко.

Чоловік сів, спокійно поклавши руки на коліна.

— Вас здали. Ті, кому ви довіряли.

Ніка стиснула зуби.

— Хто?

Чоловік підняв очі на неї.

— Твоя сім’я, Ніко. Твої рідні.

Кімнату накрила тиша. Десмонд спостерігав, як змінилося обличчя Ніки. Її очі потемніли, але вона не зронила жодного слова.

— Чому? — її голос був холодним, як лезо ножа.

— Бо ти — загроза. Бо вони знають, що ти не зупинишся.

Ніка повільно стиснула кулак.

— І що тепер?

Чоловік нахилився вперед.

— Тепер ти маєш вирішити, кого ти захистиш: себе… чи тих, кого ти ще вважаєш своїми?

Десмонд бачив, як Ніка на секунду завмерла. Її світ знову руйнувався.

— І що ти пропонуєш? — нарешті спитав Десмонд.

Чоловік спокійно підняв голову.

— Помсту. Але цього разу — справжню.