Коли правда болить більше за брехню

Місто потопало в нічній тиші. На дахах будинків виблискували відблиски далеких вогнів, а на вузьких вулицях чулося лише приглушене ревіння моторів.

Десмонд і Ніка сиділи в машині, припаркованій у темному провулку. Їхнє завдання було простим - знайти людину, яка знала більше, ніж мала би, і змусити її говорити. Але що робити після - цього вони ще не вирішили.

- Він приходить у цей клуб щоночі, - промовив Десмонд, поглядаючи на годинник. - Скоро буде тут.

Ніка мовчки кивнула, вдивляючись у вхідні двері елітного закладу. Вона намагалася тримати обличчя беземоційним, але всередині неї вирувала буря.

- Це неправильно, - нарешті сказала вона.

Десмонд не здивувався її словам, але все ж глянув на неї з легким здивуванням.

- Що саме?

- Ми знову заходимо надто далеко. Спочатку Стефано, тепер ця людина... Скільки ще життів ми маємо забрати, перш ніж усе закінчиться?

Десмонд зітхнув.

- Ніка, ми обрали цей шлях. Ти знала, що інакше не буде.

- Але ми могли б знайти інший вихід.

- Який? - Він розвернувся до неї, його очі стали гострими, як леза. - Вибратися з цього світу? Почати нове життя? Ми вже втратили цей шанс.

Ніка заплющила очі, намагаючись заглушити голос совісті. Вона знала, що він має рацію. Їхнє минуле було вимощене кров'ю, і повернення не існувало.

- Він тут, - сказав Десмонд, киваючи в бік клубу.

Ніка відкрила очі і побачила чоловіка, що заходив усередину. Високий, впевнений у собі, він був тим, кого вони шукали.

- Час діяти, - холодно промовила вона, виходячи з машини.

Зустріч, що змінює все

Вони ввійшли в клуб через чорний хід. Всередині грав гучний біт, запах алкоголю і дорогих сигар змішувався у важкому повітрі.

Вони знайшли його біля бару. Він сидів, спокійно п'ючи віскі, ніби не підозрюючи, що ця ніч стане для нього фатальною.

- Десмонд... Ніка... - промовив він, помітивши їх. - Чесно кажучи, я вас чекав.

Вони сіли поруч. Десмонд спокійно поставив револьвер на стіл, прикривши його серветкою.

- Тоді ти знаєш, що буде далі, - відповів він.

Чоловік усміхнувся.

- У вас є тільки два варіанти. Або ви слухаєте мене, або... - він перевів погляд на пістолет, - ...дієте, як завжди.

Ніка стиснула кулаки.

- Говори.

Чоловік зробив ковток віскі, а потім нахилився ближче.

- Ви думаєте, що вбили головного ворога? Думаєте, що після смерті Стефано все закінчилося?

Ніка і Десмонд не відповіли.

- Ви навіть не уявляєте, у що вплуталися, - він усміхнувся з тією самою хитрою насмішкою, що завжди означала, що він знає більше.

- В чому суть? - нетерпляче спитав Десмонд.

- Стефано був лише ланкою. Нитки ведуть значно вище. Ви зачепили тих, кого не варто було чіпати. І тепер вони йдуть за вами.

Ніка відчула, як у неї холоне всередині.

- Хто?

Чоловік відкинувся назад, спостерігаючи за їхньою реакцією.

- Той, кого ви не зможете вбити. Бо він знає про вас усе.

Настала тиша.

- І що нам робити? - запитав Десмонд, дивлячись йому просто в очі.

- Ви маєте тільки один вихід, - відповів він. - Але питання в тому, чи готові ви до нього?

Ніка і Десмонд переглянулися. Вони розуміли, що це ще не кінець. Це був тільки початок гри, в якій вони могли програти все.