-

Альбіна зручніше влаштувавшись у кріслі салону автобусу слухала, як диспетчер автовокзалу час від часу робить оголошення про прибуття та відправлення автобусів до якихось міст.

Скоро і її автобус відправиться своїм маршрутом. Вона вже подзвонила Юлі, і подруга обіцяла зустріти на автовокзалі. Ще кілька годин, і минуле назавжди залишиться позаду. Тепер все здавалось якимось страшним сном, але жила вона у цьому сні декілька років.

Дівчина спостерігала, як її попутники поступово займають свої місця. Біля неї всівся якийсь хлопець, свою велику сумку він закинув на полицю зверху, студент. Потім дістав навушники, і почав дивитись якийсь фільм у смартфоні. Кращого попутника годі було і бажати, ніхто не буде до неї чіплятись з розмовами «про життя». Можна спокійно їхати, згадувати минуле, та з кожним кілометром думати про те, що все пережите залишається все далі та далі. А починалось все добре, навіть дуже добре.

....Багатий хлопець одружився з бідною дівчиною – вона завжди думала, що це тільки в мелодрамах та книжках, якими зачитувалась подруга Юля, мільйонер одружується на підлеглій, оцінивши її чесноти. Альбіна вважала, що в житті усе інакше. Заможні батьки хлопця або він сам підшукують собі у пару дівчину свого кола, що є цілком логічно. Навіщо їм брати шлюб з якоюсь жебрачкою?

Федір не був ні мільйонером, ні сином мільйонера. Батько в нього був, але здається, він не мав відношення до багатіїв, точно вона не знала. Батьки її тоді ще майбутнього чоловіка розлучились коли він ще був маленьким. Батько виплачував аліменти на сина, але зустрічатись не дуже рвався, тому бачив хлопчик його від сили разів два на рік.

Федір якось сказав, що в батька давно інша родина є, на тому все і скінчилось, більше на цю тему вони не розмовляли. Мама Федора, Олена Григорівна на початку дев’яностих зайнялась бізнесом – спочатку відкрила одну крамничку бакалійних товарів, потім іншу, а зараз володіє з десятком крамниць. Можливо для мегаполісу це і не велике досягнення, але по міркам їх міста – Олена Григорівна була жінкою дуже заможною. Доки вона займалась бізнесом, Федора виховувала бабуся Катерина Федорівна. Але він не вважав, що мати його кинула. Бабуся балувала онука, допомагала з уроками, а коли він вступив до академії, перебралась жити до доньки, залишивши свою квартиру у повне розпорядження Федора.

З хлопцем Альбіна познайомилась на другому курсі. Вона прийшла в його групу після закінчення коледжу у рідному селищі. Зараз вона не могла пригадати, з чого почались їх відносини. Здається, вони разом стали ходити до зупинки маршруток, звідти дівчина їхала до гуртожитку. А потім якось не помітно почали зустрічатись. Все було просто й легко, як наче так і було потрібно. В них були спільні інтереси, і не дивлячись на те, що Федір був з заможної родини, а Альбіна була старшою донькою в багатодітній родині, яка жила досить скромно, на стосунки це не впливало. Їм було добре разом, і цим усе сказано.

Єдиним, що було неприємне для дівчини, позиція матері обранця. Олена Григорівна відкрито сказала якось:

-Я не буду приховувати, хотілося би іншу невістку, але для мене головне, щоб жили ви добре разом.

Дівчина була вдячна і за це. Вони з Федьком стали жити разом через рік, у тій квартирі, що залишила онуку бабуся. З нею у Альбіни зразу налагодились стосунки. Старенька не рідко дзвонила просто так, побалакати про дрібниці, цікавилась їх життям, планами. А Олена Григорівна…не втручалась в їх життя, і на це вже добре. Вона була ввічлива з дівчиною, але не більше.

Весілля зіграли вже після закінчення академії. Свекруха орендувала ресторан у центрі міста, запросила рідних нареченої. З ними теж свекруха поводила себе ввічливо, але на тому і все. Спілкуватись зі сватами вона не збиралась.

…Автобус виїхав за місто, за вікном потяглись луки, там вже з’явилась зелена травичка. Природа знову оживала після зими, так себе відчувала і Альбіна, наче прокинулась від довгого сну, і тепер починає вона нове життя. А коли в тому житті усе почалося? Та мабуть приблизно через рік після весілля.

Вона працювала в невеличкій фірмі, яка займалась шиттям одягу бухгалтером. Федіра взяла на роботу мати. Вона колись казала, що бажала би іншу невістку, і через деякий час після весілля, Альбіна дізналась, хто ж був ідеальною кандидатурою.

У Олени Григорівни була подруга дитинства, Марія. А в неї донька Ліза, на рік молодша була від Федора. Мами бажали, щоб діти одружились, і старанно зводили їх разом: спільні виїзди на дачу, їм купували квитки у театр, або кіно, але далі кількох побачень, які по суті були більш схожі на дружню прогулянку, нічого не було. Все це Альбіна дізналась поступово від свекрухи, і було трохи неприємно, що чоловік нічого не розповідав про цей «роман». Наче нічого в цьому немає такого, але все ж. Ліза потім поїхала десь закордон працювати, і свекруха стала згадувати за неї все рідше.

А Катерині Федорівні Альбіна подобалась. Вона завжди з увагою слухала її розповіді про дитинство у селищі, як гуляли компанією по вулиці, грали у хованки у садку покинутого будинку, і лякали одне одного, що там живуть привиди. Бабуся чоловіка теж виросла у багатодітній родині, та ще дитинство припало на важкі часи.

З часом, Альбіні стало здаватись, що вона не дуже добре все ж знає свого чоловіка. Вона впевнилась у цій думці, коли вони перед поминальним днем навесні пішли прибрати на могилах рідних чоловіка. Катерина Федорівна у той день чомусь з ними не пішла, Олена Григорівна була зайнята, тож пішли удвох. Біля воріт кладовища, у невеличкій крамниці, Федір придбав букет штучних квітів.