Розділ 21. Вибір

Майкові здавалося, що він уже ві́дав усі відтінки болю. Одначе те, як йому почувалося зараз, не порівняти ні з чим ― мовби всі його кошмари водномить вишкрябалися з моторошних глибин найзатаєніших страхів і почали піддавати його смертельним тортурам живцем, раз по разу наводячи паніку на й так збуджену несвітським жахом свідомість.

Чимдуж перетинаючи померклий простір, на стінах якого то тут, то там сновигало хиже, озвіріле та роз’ятрене протистоянням звивчасте плетиво тіней, яке, мов вогнем і мечем, ввергало з усією нещадністю сніп смолоскипів, Майк ніби котився в пітьму сильних душевних страждань ― аж до ломоти в кістках та м’язах, до тупого ниючого болю під ребрами. Все його існування дихало на ладан. І тільки відчуття знеможеного Діаниного тіла не дозволяло йому цілком і повністю віддатися на поталу відчаю.  

Щосекунди Діана, охоплена лихоманкою, слабшала, стаючи зовсім невагомою. Здавалося, вона з кожним плином часу вислизала з Майкових рук, мов достоту полохливе, витончене видиво, щоб навіки загубитися в густющій пітьмі. Її дихання ледве-на-ледве прослідковувалося, що марилось, наче вона й не дихала зовсім. А коли Майк не міг вловити її подих чи слабенький пульс, що сутужними поштовхами пробивався крізь бліду, тоненьку та майже прозору шкіру… ― він відразу ж помирав на місці, немовбито йому хтось тієї ж миті встромлював одним чітким та цілеспрямованим ударом небесну сталь акурат в самісіньке серце.

Його думки тонули в тиші, затулившись слизькою, мов смола, темрявою. У намаганні віднайти в потоці свідомості хоча б якесь логічне пояснення того, чому з його сонцем відбувалося те, що не піддавалося будь-яким розумним міркуванням, Майк ще більше заплутувався. А втім, всі його роздуми так чи інак вели до триклятого Антиспогаду.   

Після виснажливої вечері з Суддями та всього того бруду, що затим пронісся, Майк першим ділом перелопатив всі доступні архівні записи в пошуках всієї ― важливої чи не дуже ― інформації про Антиспогад. Одначе її було, наче крапля в підземних водах Кригожару, обмаль. Неначе хтось зумисно стер на порох усі відомості, що мають хоч якесь вагоме значення. Позаяк всі записи були короткими, без надмірної деталізації та зводилися до стислого переказу історії винайдення Антиспогаду. Про наслідки ж вживання цієї чудодійної мікстури, а тим паче й про процес повернення спогадів після припинення його споживання, не було написано й поготів!

Майк так поринув у свої похмурі роздуми, що й не помітив, як спустився до Діаниної кімнати, біля дверей якої на нього чекав сюрприз: Денис власною персоною. Той підпирав у недбалій позі кам’яну стіну та щеголяв у люксусових джинсах та светрі, що різко контрастувало з загальним середньовічним антуражем, а його правиця обіймала білу троянду з червоними прожилками, які нагадували цівки крові.

― І що я бачу? Невже довгождане об’єднання двох голубків? Як мило! Зараз заплачу… ― змахнувши невидиму сльозинку з очей, спробував вжалити Денис своїми зміїними іклами, одначе на Майка його зубоскалення аж ніяк не подіяло, наче він відростив грубий панцир з абсолютної байдужості.

В його грудях утворилася випечена тавром діра, яка блокувала будь-які емоції. Здавалося, скажи йому зараз Денис, що прийшов по його душу, йому було б все одно. Цієї миті ніщо не важило, окрім Діани, яка марніла прямо на його очах, а він нічогісінько не міг з цим вдіяти. Понад усякі сумніви, немає нічого жахливішого за неможливість допомогти коханій людині, за власну безсилість…

Ковзнувши скляними очима по найзапеклішому ворогові, Майк відчинив двері своїм ключем-перснем й поніс Діану до ліжка. Її обличчя, яке обвивали мокрі пасма волосся, виглядало безжурним, мовби вона всього-на-всього спить, що достатньо просто вщипнути її за бік ― і вона водномить прокинеться. Але як би Майк не намагався вирвати кохану з цупких обіймів Морфея, все було безуспішно.

Діана вмить перетворилася на Сплячу красуню. Тільки-но жодні поцілунки втратили свою силу в цьому хронотопові, бувши вщент неспроможними повернути його сонце з царства ті́ней.

Мимохідь Майк помітив, що Денис теж проник до кімнати, як його примружений погляд пройшовся по всіх поверхнях, на мить з осудом затримавшись на каміні, багаття в якому вже давно затухло ― в приміщенні помітно похолоднішало, що аж клубочилася пара з кожним окремим виштовхуванням повітря з легень.

― Що з нею? ― витримавши промовисту павзу, врешті-решт озвався Денис неуважним та глухим тоном.

Якби ж то Майк знав!

В думці промайнуло примарне: потрібно звернутися до цілителя. Однак який толк від їхніх лікарів, якщо вся їхня діяльність зводиться лише до залатування ран від небесної сталі?! Пори року ніколи не хворіють ― всім відома прописна істина. Тому й не потребують тьма-тьмущої лікарів та медичних центрів, якими просто-таки переповнене Діанине місто. Навряд чи цілитель прийде й принесе за пазухою чарівну пілюлю, яка миттю поставить Діану на ноги, ― такої попросту не існує в природі!   

А проте це єдине, що міг Майк зробити цієї хвилини.

― Антиспогад… ― шепнув він ледве чутно, набираючи тремтячими руками повідомлення на лист-шеті.

Денис отетерів, вибалушивши очі та здивовано підвівши брови: либонь, не очікував, що Майк і півслова вичавить. Та Майк сам від себе такого не очікував!.. Одначе йому конче необхідно було хоча б щось вимовити, інакше просто-таки вибухнув би, спаливши все вщент до біса!

― Отже, Антиспогад… ― мугикнув Денис, замислено чухаючи підборіддя: він явно поринув у власні думки.