Розділ 18. Бурхливий ранок

Старовинний годинник в людський зріст розмірено вицокував секунди. На його скляному корпусі відбивалися смуги світанкового сонця, що сутужно продиралися крізь туго напнуті чорні штори. Вогонь байдуже потріскував у плиті за заслінкою. І лишень поривчасті удари ножа по шинці, немовбито та чимось завинила, порушували одностайну мелодію ранку.

— Та трясця! — спересердя вигукнув Майк, гнівливо встромивши ніж в дошку для нарізання.

Його природа зіграла з ним злий жарт: почуття, які він так завзято намагався затаїти під грубою корою крижаного серця, від яких несамовито втікав, мов достоту міфічний чорт, що боїться ладану, здуру вилізли назовні — ніби й десяти років і не було зовсім! Ніби тільки-но вчора він, шестирічний, зустрічав із Діаною багряно-кривавий світанок, ніжився під його щасливими промінцями, тонув у Діаниних чарівних, пронизливо-блакитних очах… та врешті-решт пізнав насолоду першого поцілунку...

І ось два світанки заледве не перестрілись у знавіснілій мрії.

Несамохіть Майк протяжно зітхнув: він знову проявив слабкість, знов-таки піддався спокусі, бувши цілковито безсилим протидіяти досвітній марі. Пригортати Діану до себе, плутатись пальцями в її шовковистому волоссі, відчувати на відстані подиху нестямний трепіт її тіла було схожим на рубікон реального та нереального. А її очі, наче ввібравши в себе сяйво сонмищ зірок із нічного неба, мерехтіли дивним відлиском, так і вабили, знадливо кличучи тонути в їхньому теплі… І в кінцевому висліді Майк на якусь мить піддався, потягнувся до таких жаданих, мов цілюща вода, вуст, повністю забувшись про насущність.

…Спрожога Майка ніби блискавкою по хребті шварконуло від несподіваного розуміння, що виразно, із чітко окресленим обрисом, замиготіло в роз’ятреному та розпаленому почуттями розсудкові.

— Я ніколи не переставав її любити… — обсипаючись осточортілими дрижаками, вражено шепнув у порожнечу він.

Майк усвідомлював це завжди, але тільки-но зараз сприйняв осмислене як кляту догму — незаперечну та непохитну істину, відкараскуватися від якої було б верхів’ям абсурду.

Краще б він воістину її ненавидів!

Діанине тепло має стати для нього забороненим плодом, а власне серце — крижаним навсправжки, інакше він не зможе до кінця довести те, що запланував.

Нехотя Майк кисло скривився, ніби махом проковтнув лимон: перед очима яскравим спалахом промайнула нещодавня розмова із Суддями. Ті йому прямим текстом наказали тримати Єдину-принцесу під контролем, по суті приборкати «цю відьмочку», як єхидно-люб’язно висловився Шакл, «допоки маленька проблемка не стала великою», причім не нехтуючи харизмою, притаманною Зимнім від народження. Іншими словами, звести її з розуму любовними почуттями, щоби до безтями закохане серце не мало навіть і права на власні думки.

Це завдання можна вважати, ще не розпочавшись, ганебно проваленим. Діана, звісно, завдала жару Шаклові… Той тепер аж до самої судної дошки пам’ятатиме її зухвальство. Подумати тільки: вона насмілилася йому суперечити! Так ще й з яким видом: гордо здійнявши підборіддя, широко розправивши плечі, а очі так і пашіли лютим іскристим вогнем!

Майк мимовіль розплився в посмішці, а відтак лунко розреготався: хай би там що, а він готовий все віддати, аби ще раз на власні очі узріти ту картину. Приниження Шакла вартувало всіх мук Танта́ла!

Несподівано його спогади урвали: за дверима кухні, десь в коридорі, вчулося чиєсь човгання, хибкі кроки, ремствування. Згодом з-за проходу вистромилася золотоволоса розпатлана голова Дафни, а її розчепурена червона сукня була до непристойності зіжмакана, ба більше, зі свіжими плямами від вина. Опріч того, Дафна вусібіч хилиталася, насилу тримаючись на ногах.

Майк було думав, що його вже нічим здивувати — пф-ф, наївний.

— Бачу, ти добре провела час, — не втримався від єхидної шпички він.

Тієї ж миті Дафна скоцюрбилася від болю й вчепилася пальцями за скроні. Майк подумки закотив очі. Зізнатися, такою подругу, п’яною мов чіп, він бачив вперше.

Астрогір — вкрай підступне вино. Можна жлуктити годинами й анітрохи не сп’яніти, а потім як розбере! Щоправда, цю інформацію Майк колись довідався від Дениса. Сам-бо ніколи не хмелів. Либонь, через те, що годинами вино не хлебтав.

— Як і ти, — спідлоба просичала Дафна, нарешті впоравшись зі стражданням, викликаним алкогольним передозуванням. А відтак неквапом присунулася впритул до Майка. Його ніздрі миттєво вловили запах її улюблених солодко-трояндових парфумів впереміш із вином. З близької відстані він чітко розгледів червонясті жилки на білках її очей, що виразно різнилися зі смарагдовою райдужною оболонкою.

Дафна завжди була, як, власне, й належить Осінній сутності, трохи вітряною дівчиною. Її вподобання різко змінювалися, емоції мов на терню, а дії вряди-годи позбавлені здорового глузду, чим неодноразово завдавала клопотів своїм батькам — королю з попередньої зміни, Ардану, та його дружині, Морі. До слова мовити, вони були тільки раді дружбі своєї доньки із Зимнім-охоронцем принцеси з племені Єдиних, позаяк це не лише почесно, а й могло б у далекозорій перспективі принести їхній родині певні блага. От тільки Ардан був збіса проти любовних стосунків Майка та Дафни, про що свого часу прямо й повідомив. Ще б пак! Він же ж бажає для своєї доньки належної пари, щоб її шлюб тільки зміцнив і не без того сильне становище родини Ардана. А втім, Майк сумнівається, що та взагалі коли-небудь вийде заміж, з її-то норовливим характером…