Розділ 16. Звинувачення

Думками Діана вже скніла за ґратами в зловорожому підземеллі. Аж занадто стальним був погляд у Шакла, а його постава так і випромінювала жорстокосердість. Він вів її заплутаними лабіринтами напівтемних прохолодних переходів, освітлених поодинокими настінними канделябрами з накипілими свічками, що швиргали навкіл себе химерні жахні тіні, та видовженими залами як із різьбленими решітками на величезних вікнах, так із арками, які спиралися на мармурові колони, — не мовивши ні слова. Діані нічого не залишалося, як дріботіти за ним назирцем. Панічний страх обплітав її бридким павутинням, одначе вона скількимога старалася не зважати на тяжкі почуття. Власне, як і на дикий біль в ногах через мозолі, які вже неодноразово лопали й кровоточили. Втім, рани швидко загоювалися безслідно, але на їхньому місці, певна річ, безперестанку з’являлись нові...

Зрештою Діана не витримала напруженої, мовби туго натягнена тятива, мовчанки:

— Ви про щось хотіли поговорити? — На жаль, голос її підскочив на декілька октав.

У відповідь Шакл лишень метнув нищівний погляд, а відтак просто безмовно продовжив шлях. Коли врешті-решт не зупинився на вже знайомій Діані навісній галереї, вп’явшись їдким зором в статую з мечем та трояндою.

Зараз Діана могла добре розгледіти Шакла: чорний строгий мундир із високим коміром щільно облягав його тіло, відтіняючи жилаву статуру. Він мав мигдалеподібні, як і в сина, очі зі світло-блакитним, крижаним, без натяку на теплоту, відтінком, чітко окреслені вилиці, прямий та довгий ніс, а в чорному волоссі, зібраному в жмут на потилиці, блищала сивина. Його обличчя, попри землистий колір, здавалося б навіть вродливим, але ворожі риси міцно в’їлися в шкіру.

— Троянда й вістря меча… — нарешті озвався Шакл хрипким, ніби з потойбіччя, голосом. — Цікаве поєднання символів, одначе. Чистота та невинність — і водночас сила та влада. А предок в нашого дорогого охоронця був ще тим романтиком. — Останнє слово він зневажливо протягнув, зловісно шкірячись.

Кров заледеніла в Діаниних жилах. Навіщо Шакл запросив її на прогулянку? Невже щоби всього-на-всього поміркувати над символізмом статуї з бозна-якого століття? А втім, його слова засіли в її голові намертво — вони містили, поза всяким сумнівом, жорстокий підтекст.

Зненацька Шакл рвучко обернувся до Діани всім станом і подивився їй прямо у вічі — її аж морозом по хребті пройняло.

— Як же ти схожа на свою матір… — зневажливо ворушачи ніздрями, осудливо прошептав він. — Варто зізнатися, ми дуже здивувалися, коли твої батьки, Агап та Маріам, нагрянули до нас із проханням виховувати тебе окремо від нашої цивілізації. Немов мало їм такого безчестя, так вони ще й сльозами молили завчасно познайомити тебе із Зимнім-охоронцем. Зробити виняток, так би мовити. — Він прискіпливо оглянув її з голови до п’ят. — Скріпивши серце, виняток ми таки зробили. Й ось ти тут, як і годиться від самого початку. Дозволь поцікавитися, як же тобі жилося серед звичайних людей — без відповідного статусу та благ, що пророчили тобі ледве не божественне життя?

— Жилося мені дуже добре, — тихо, але твердо відповіла Діана. «Там хоча б ніхто не зиркав на мене, мов на непотріб, і не залишав синці».

— Звісно, Зоряна дбала про тебе, а як же інакше? Втім, належної освіти так і не надала. Чого ж може навчити божевільна бабця з лісу? — Шакл гидливо скривився.

— З лісу? — миттю сторопіла Діана.

— Ну от, ти й цього не знаєш, що й варто було довести. Майбутня королева — і без основних азів нашої цивілізації? Яка ганьба!

— Я швидко вчуся. — Вона виструнчилася, розправивши плечі, й усім зусиллям волі тримала голову високо. Зовні залишалася спокійною, проте всередині заново спалахнуло невдоволення. Вона не просила цієї ролі! Хотілося послати Шакла під три чорти, виливши на нього все своє обурення. Натомість вона неквапом висловилась: — Впевнена, за чотири роки я зможу все освоїти.

Шакл загрозливо гмикнув:

— Достоту за чотири?

— Авжеж, що за чотири… — в зловіщому передчутті ледве чутно пробелькотіла Діана.

— Не впевнений, що ти маєш чотири роки, — грубо відрізав той, а його очі стали геть чорними від неприхованого гніву. — Ось тільки-но скажи, як тобі вдалося провернути таку зухвалу авантюру?

— Ви… про… що? — Діана здригнулася й несамохіть відступила на крок.

Шакл хижо вишкірився, неначебто вовк до ягняти, блиснувши разками зубів.

— Я вже доволі давно ходжу під Кровавими Місяцями і все думав, що мене більше нічим не здивувати. Помилявся! Як тобі вдалося викрасти саму королеву?

Аж ніяк не очікуючи такого звинувачення, Діана зайшлася істеричним реготом. Її охоплений панікою та збуджений від переляку мозок відмовлявся тверезо сприймати почуту інформацію. Що за маячня?! Вона — і викрала королеву-Зимню?! Рябої кобили сон!

— Я не викрадала королеву, — впоравшись із емоціями, рішуче відрубала Діана. — До того ж, як ви слушно підмітили, мої знання Законів вашої цивілізації значно обмежені.

Шакл злісно посміхнувся, склавши руки за спину.

— Тебе виховувала Зоряна, а вона вельми хитромудра пані. Хтозна, який сорт зерен вона встигла посіяти в твоїй світлій голові…

— Та навіщо мені це? — щиро не розуміла Діана. Звинувачення звучало як неправдоподібний сон, від якого робилось і смішно, і слізно. — Я так чи інакше через чотири роки посяду престол!