Розділ 16. Звинувачення

Діана подумала, що Шакл поведе її сходами вниз ― на екскурсію до підземелля. Занадто стальним був його погляд, а постава так і випромінювала жорстокосердість. Одначе він пішов, не мовивши ні слова, тьмяним коридором, а потім ― кам’яними гвинтовими східцями вгору. Діані нічого не залишалося, як дріботіти слідом. Її серце пульсувало немов у самих п’ятах, обпікаючись кров’ю.

Нарешті східці закінчилися напівтемним прохолодним коридором, освітленим поодинокими настінними свічниками, які розсіювали навколо себе химерні жахні тіні.

За всю дорогу вони не зронили ані слова. І Діана не витримала напруженої, мовби туго натягнена тятива, мовчанки:

― Ви про щось хотіли поговорити? ― Вона злилася на себе за те, що її голос прозвучав вищим на декілька октав.

Шакл напівобернувся, кинув швидкий нищівний погляд, а потім просто безмовно продовжив шлях.

Кожною клітинкою Діаниного тіла опанував панічний страх, обплітаючи бридким павутинням, однак вона старалася не зважати на це. Власне, як і на дикий біль у ногах через мозолі, що, Діана впевнена, вже не один раз лопали й кровоточили. Втім, ті швидко та безслідно загоювалися, але на їхньому місці з’являлись нові.

Врешті-решт Шакл зупинився на вже знайомій Діані навісній галереї, звідки бовваніла статуя з мечем та трояндою. Він спрямував свій їдкий погляд саме туди.

Зараз Діана могла добре розгледіти Шакла: чорний строгий мундир з високим коміром щільно облягав його тіло, відтіняючи жилаву статуру. Його обличчя, попри землистий колір, могло б бути навіть вродливим, але ворожі риси міцно в’їлися в шкіру. Він мав мигдалеподібні, як і в сина, очі зі світло-блакитним, крижаним, без натяку на теплоту, відтінком, чітко окреслені вилиці, прямий та довгий ніс, а в чорному, зібраному у хвостик, волоссі проглядалася ледь помітна сивина.  

― Троянда й вістря меча… ― нарешті озвався Шакл хрипким, немовби з потойбіччя, голосом. ― Цікаве поєднання символів, одначе. Чистота та невинність ― і водночас сила та влада. А предок у нашого дорогого охоронця був ще тим романтиком. ― Останнє слово він зневажливо протягнув, зловісно шкірячись.

Кров загусла в Діаниних жилах, а прохолодне повітря не мало змоги наповнити її легені життєдайним киснем. Навіщо Шакл покликав її на прогулянку? Щоби поміркувати про символізм статуї з бозна-якого століття? А втім, його слова засіли в її голові намертво ― вони містили, без сумніву, жорстокий підтекст.

Зненацька Шакл рвучко обернувся до Діани всім станом і подивився їй прямо у вічі ― її аж морозом по хребті пройняло.

― Як же ти схожа на свою матір… ― прошептав він, зневажливо ворушачи ніздрями. Це був анітрохи не комплімент, а різкий осуд. ― Зізнаюсь, ми дуже здивувалися, коли твої батьки, Агап та Маріам, нагрянули з проханням виховувати тебе окремо від нашої цивілізації. Та ще й прохали дозволу познайомити тебе із Зимнім-охоронцем. Зробити виняток, так би мовити. ― Він прискіпливо оглянув її з голови до п’ят. Діану не полишало відчуття, що вона ніяка не принцеса, а іграшка в крамниці, яка не вдовольняла ймовірних покупців своєю дефектністю. Шакл знову подивився їй у вічі. ― Скріпивши серце, виняток ми зробили. Й ось ти тут, як і мало б бути від самого початку. Дозволь поцікавитися, як же тобі жилося серед звичайних людей ― без відповідного статусу та благ, що пророчили б тобі ледве не божественне життя?

― Жилося мені дуже добре, ― тихо, але твердо відповіла Діана. «Там хоча б ніхто не зиркав на мене, як на непотріб, і не залишав синці».

― Звісно, Зоряна дбала про тебе. Але належної освіти не надала. Чого ж може навчити божевільна бабця з лісу? ― Шакл гидливо пирхнув і нахилив голову вбік.

― З лісу? ― миттю сторопіла Діана.

― Ну от, ти й цього не знаєш. Що й варто було довести. Майбутня Королева ― і без основних азів нашої цивілізації? Яка ганьба!

― Я швидко вчуся. ― Вона виструнчилася й усім зусиллям волі тримала голову високо, розправивши плечі. Зовні залишалася спокійною, однак всередині заново спалахнув вогонь невдоволення. Вона не просила цієї ролі! Хотілося послати Шакла під три чорти усіма лайливими словами, які тільки знала. Натомість вона неквапом продовжила: ― Впевнена, за чотири роки я зможу все освоїти.

Шакл злостиво гмикнув:

― Достоту за чотири?

Опустилася тиша, ущерть просякнута лиховісним передчуттям.

― Авжеж, що за чотири… ― одними губами пробелькотіла Діана, не чуючи власного голосу.

― Не впевнений, що ти маєш чотири роки, ― грубо відрізав Шакл, а його очі стали зовсім чорними від неприхованого гніву. ― От тільки скажи, як тобі вдалося провернути таку зухвалу авантюру?

― Ви… про… що? ― Діана здригнулася й мимоволі відступила на крок.

Шакл вишкірився, показуючи гострі ікла.

― Я вже довго живу на світі і думав, що мене вже нічим здивувати. Помилявся! Як тобі вдалося викрасти Зиму?

Діана, не очікуючи такого звинувачення, істерично зареготала. Її охоплений панікою та збуджений від переляку мозок відмовлявся тверезо сприймати почуту інформацію. Що за маячня? Вона і викрала Королеву-Зиму?! Рябої кобили сон!

Шакл зберігав незворушний вигляд, роблячись схожим на кам’яну статую. Попри це його очі метали іскри, а повітря стало наелектризованим, немовби перед роз’ярілим штормом.