Розділ 14. Лист-шет

― Це твоя кімната, ― з іскорками в очах заявив Макс.

Діана не змогла стримати здивованого й водночас захопленого вигуку. Вона очікувала, що Майк поселить її серед темнючих голих стін, а натомість… Ця кімната перевершила всі її сподівання.

Тут було багато сонця.

Наперекір бурі за стінами Кригожару ця кімната випромінювала тепло та затишок. Такий ефект створювали стіни, пофарбовані в приємний золотистий колір. Вони ніби світилися зсередини. А ще кожна деталь інтер’єру була ретельно кимось продумана, наче хтось підбирав речі з думкою про майбутнього мешканця. Діані так і хотілося побігти й усе тут пороздивлятися.

Ось зі стелі звисала кришталева люстра з сотнями вогниками-свічками у витіюватих чашах. У кожному кутку кімнати стояли бронзові свічники на ніжках у формі трояндових пелюстків. На стінах де-не-де теж розміщувалися бронзові канделябри з чашами-квітками.

Також тут було широке ліжко, застелене ніжним бежево-ліловим атласним покривалом, а над ліжком звисав балдахін із майже прозорого невагомого мережива.

Недалеко від ліжка знаходився туалетний різьблений білий столик із невеликим дзеркалом в овальній рамі з химерними пелюстковими завитками.

На столику Діана помітила старовинні гребінці різних форм. Вони були схожими на мамині, що залишилися в проданому будинку в селі. Діанине серце враз боляче кольнуло, що аж дихати стало складно.

Щоб відволіктися, вона подивилася в овальне величезне дзеркало, яке розташовувалося в кутку біля туалетного столика. Його рама була викладена мерехтливим червоним коштовним камінням, і ніжки теж були подібні на трояндові пелюстки.

Уважно вгледівшись у своє відображення, Діана зі здивуванням виявила, що в ній щось змінилося. Звісно, зовнішність та сама, однак погляд... Він став упевненішим, а в очах з’явився дивний гарячковий блиск.

«Недарма кажуть, нові обставили загартовують дух».

Одна стіна була повністю заставлена книгами. Зацікавившись, Діана підійшла ближче. Тут були найрізноманітніші книги як у шкіряних старих палітурках, так і у твердих, сучасних. Розміщені вони були по жанру на будь-який смак: від любовних романів до наукової літератури. Серед такого різноманіття Діана виявила книги, написані невідомою мовою. Можливо, колись вона знала цю мову.

Знайшовши вільне місце, Діана помістила туди книгу, подаровану Любомиром. Ввечері обов’язково почне її читати й постарається віднайди якомога більше прихованих сенсів. А зараз…

Діана охнула, побачивши свою улюблену дитячу книгу з казками. Вона обережно взяла її до рук, боячись прогнати дивне тепло, що щемом огорнуло грудну клітину. А коли відкрила книгу ― охнула ще більше.

Форзац містив напис:

«Моєму Апельсинчику від Діани. Разом назавжди. Сердечко».

В очах знову неприємно засвербіло, а горло стислося у вузлі з гіркоти та печалі.

Діана не пам’ятала, коли писала ці слова. Не пам’ятала своїх почуттів та думок у той момент, коли дитячою рукою виводила літери. Однак усім єством чула:

Вона любила людину, якій присвячувала напис.

Злякавшись цього усвідомлення, Діана миттєво поставила книгу на місце.

Майк має рацію: минуле потрібно залишити в минулому. Вони виросли, стали інакшими. У кожного свої біси всередині, з якими потрібно вчитися давати раду.

Потрібно думати про теперішнє, а не викликати привидів минулого.

Але…

Чому Майк повернув їй подаровану книгу? Це виглядало немовби мовчазний ляпас. Мовляв, для мене ці слова вже нічого не означають. Відпусти минуле і живи теперішнім.

Діану раптом охопило тремтіння, а серце почало судомно здавлюватися, немов перебувало в лещатах.

Річ у тім, що вона не хотіла нічого відпускати. Вона хотіла тонути в примарах минувшини. Згадати все до найдрібніших деталей. Навіть нехай це означає дикий біль, бо так, як було, уже ніколи не буде… ― вона хоче це пережити.

Вона хоче зберегти спогади про того, кого називала своїм Апельсинчиком.

От би дія Антиспогаду якомога швидше розвіялася!

Макс застиг у проході, склавши руки на грудях. Він уважно слідкував за Діаниними діями. Здавалося, він помітив її хвилювання, але розтлумачив його по-своєму:

― Тобі не подобається?

― Чому ж? Подобається… Тут дуже гарно. ― Діана постаралася зобразити якусь подобу посмішки, однак вийшло кисло.

Щоб відволіктися, вона ступила до каміна, у якому спокійно горіло багаття, розсіюючи химерні контури на білосніжний пухнастий килим. Мабуть, тут буде комфортно читати книги, попиваючи гарячий напій.

― Зараз тут трохи прохолодно, ― незвично напружено мовив Макс, ― але через годинку-другу має стати тепліше.

Діана звернула увагу на фортепіано зліва від каміна:

― Я не вмію грати на фортепіано… ― розгублено прошепотіла вона.

― Можливо, колись уміла. А може, Майк буде тобі концерти влаштовувати, ― намагався віджартуватися Макс, проте вийшло мляво.