Розділ 12. Фотографія і мерзенні ґудзики

— Я не буду одягати цю сукню.

— Ні. Ти одягнеш саме цю сукню.

Вже як пів години вони, нахилившись над скринею, сперечалися про те, яке вбрання їй одягти на авдієнцію з Любомиром. Діана наполягала на простій блакитній сукні з рукавами-воланами, позаяк вона нагадувала їй ту, зі сну, а ще відрізнялася від інших нарядів подібністю з тими речами, які Діана звикла носити в повсякденному житті. Майк же твердо стояв на нудотно-рожевій сукні, оздобленій червоними трояндами.

Їхній словесний бій доповнювала буря, яка водномить зірвалася над Кригожаром і повністю перекрила собою сонце. Діана навіть не встигла й оком змигнути, як за вікном потемнішало, здійнявся шалений вітер, а дощ щодуху заперіщив у шибки. Щоправда, одне вікно було навстіж розчахнуте, одначе Майка це, здавалося, зовсім не спантеличувало. Його зараз понад усе турбували не мокрі від бризок підвіконня та штори, а те, яке вбрання накине на себе Діана.

— І чим тобі ця сукня не подобається? — не вгавав Майк, роздратовано жмурячись. — Фасон не такий? Колір?

— Так.

— Що «так»?

— Колір. — Діана насупилася, мов кислих яблук об’їлася.

— Колись ти просто-таки з розуму сходила від всього рожевого.

— Я вже давним-давно виросла з рожевих суконь, якщо ти не помітив.

А втім, Діана геть не пам’ятала, щоб коли-небудь носила наряди Барбі, як вона вже встигла окреслити про себе рожеву сукню. В її свідомому гардеробі переважали темні тони та зручність — джинси й кофтини, та мінімум суконь. І взагалі, невже Майкові не байдуже, що вона там одягне? Чи це також належить до розряду традицій?

— Ще скажи, що ти на підборах не вмієш ходити, — дошкуляв далі Майк, опустившись прискіпливим поглядом на Діанине взуття, кросівки.

— Я вмію ходити на підборах, — дратівливо відповіла Діана й одним оком глянула на туфлі з п’ятнадцятисантиметровим каблуком, які їй слід було взути.

Це щирісінька правда: підбори її не лякали. Діана згадала час, проведений в танцювальному гуртку, де їй доводилося кружляти па на ще більших підборах. Либонь, бабуся, на відміну від світу Пір року, в танцях нічого поганого не вбачала, адже вона не просто не заперечувала їх відвідування, а й навіть заохочувала ці заняття. А ще постійно підбадьорювала Діану не опускати руки, коли тій ніяк не вдавалося успішно виконувати танцювальні елементи.

Пригадавши бабусю, Діана спохмурніла. Макс ніби говорив, що звідсіль можна якимось чином зв’язатися із зовнішнім світом... Ну що ж, після розмови з Любомиром вона спробує це зробити.

— А сам чого так скромно вбрався? — надувшись, як сич перед смертю, вколола Діана Майка.

Насправді вона лукавила. Хлопець виглядав, м’яко кажучи, розкішно в строгому темно-синьому костюмі, облямованому по краях коміра, з-під якого виглядали рюші білої сорочки, та обшлага блакитною тасьмою зі сніжинок. Навіть волосся було гладенько зачесаним. Діану кинуло в жар, коли він з’явився зі скринею в такому вигляді. І, ніде дітися, її й досі не попускало.

— Бо не мені знайомитися з дядьком, — в’їдливо мовив Майк. — Ти повинна відповідати події своїм зовнішнім виглядом.

— Та що з ним зробиться, з твоїм-бо дядьком, якщо я прийду хоч так? — Діана вказала на білу нічну сорочку, яку її змусила нап’ясти Мей.

— З ним-то нічого не зробиться, а от тебе в підземеллі може замкнути за непослух запросто. — В його очах полихнули люті іскри. — Гм, на його місці я зробив би саме так. Тобі просто-таки необхідно трохи полякатися в товаристві з пацюками, а то занадто вільно себе почуваєш.

Діана вмить похолола: він цілком серйозно зараз чи дражниться? Його обличчя, на якому виблискували язики вогню від камінного багаття, ніби скувала кам’яна маска, тому емоції аж ніяк не зчитати.

Вочевидь, в Майка остаточно урвався терпець, бо він, зиркнувши на кишеньковий золотий годинник, перебільшено холодно скрипнув:

— Мала, вибір в тебе невеликий: ти або одягаєш цю сукню, або йдеш голою. Вибирай.

— Та чого ти зациклився на рожевій сукні?! — вмить спалахнула Діана. — Чому я не можу одягнути, наприклад, ось це?

Вона витягла зі скрині першу-ліпшу сукню — із блискітками, коротку та чорну, — і скривилася. Ні, таке вона точно не одягне.

— Або це.

В її руках опинилася пишна синя сукня з корсетом. Ось цю вона цілком могла би й одягнути: незважаючи на середньовічний стиль, їй сподобався і незвичний фасон, і благородний відтінок.

Чомусь очі Майка аж рогом полізли.

— Ні, тільки не її, — різко вихопивши сукню, процідив він. А далі швидким кроком поніс її до шафи й запхав у дальній куток.

Діана лишень охнула, дивуючись його поведінці. Навіщо йому сукня у власній шафі? Невже сцени з привидами розігруватиме? Чи гнівно кидатиметься ножами, уявляючи на місці сукні саму Діану?

Мимовіль Діана стенула плечима — зрештою, кожен має право на свої дивацтва — і повернулася до огляду скрині. В ній містилося ще з десяток красивих вінтажних чи сучасних суконь, які були набагато кращими за яскравий наряд Барбі, а також декілька пар джинсів та светрів.

І ось, перебираючи одяг, Діана натрапила на дещо справді цікаве — фотографію з чорними обгорілими краями, зроблену багато років тому, ніби в минулому житті.