Розділ 11. Кригожар

Всередині розташовувався невеликий салон. Діана не вважала себе знавцем по видам авто, але їй здавалося, що ті повинні містити бодай сидіння. Натомість сидіння було одне, водійське, яке й очолив Макс, щоб керувати машиною. Інші ж розпласталися на сірому пухнастому килимі хто де: Мей плюхнулася біля Максового крісла, обережно розправивши складки тієї самої сукні в клітинку, Дафна опустилася праворуч від Мей, всякчас незадоволено вертячи носом, Майк присів біля Дафни, а Діана таким чином опинилися між Майком та Мей.

— Нічого собі так участь, — роздратовано буркнула Дафна, — бігати лісом, а потім ще й тіснитися в залізній коробці, ніби прислуга. Правда, Майку?

Навдивовижу, одначе відповів їй не Майк, а Макс. І голос його прозвучав розсерджено, зі свистом, ніби він ледве себе в руках тримав:

— Приструнь свою подружку, бро. Я хоч і Літній, але терпіння в мене не вічне. Вона мені вже всю голову за ранок об’їла своїм скигленням, мов, на якій некомфортній тачці прокатять її дупу. А цю машину, до речі, я сам, своїми ж ручками, складав по власним кресленням, і от тобі й раз. Сидінь їй шкіряних бракує, бачте! Хочеться люксу, не туди звернулася. Це тобі, кицюню, до Дена треба. Той тобі в оренду таку тачку візьме, впісяєшся від щастя.

Мей закотила очі, мовляв, починається, а Дафна стріляла вогнем, остаточно надувшись.

Повітря при згадці Дениса немовби наелектризувалося. І хоча Майк старався виглядати незацікавленим, одначе Діана вловила його досадливий стан: вилиці ледь поворухнулися, а жилка на шиї напружилася.

— Тим паче він зараз готовий виконувати всі твої хотіння, адже… — продовжив Макс, але Мей його обірвала, кинувши на Майка тривожний погляд:

— Припини.

Проте Майк вже встиг насторожитися.

— Ти про що?

— А-а, точно, ти ж не знаєш… — Блимнувши осудливо на Дафну, яка, відсторонившись, милувалася своїми нігтями, Макс випалив: — Твоя подружка нещодавно лизалася з блондинчиком, порушуючи причому не один устав Академії.

І відразу ж схопив вельми сильного запотиличника від Мей:

— Бовдуре! Ну нащо ляпнув?

— А що? — розпалювався далі Макс, міцно тримаючись за кермо. — Він мусить знати!

Звісно, було б справжнісіньким чудом, якби Денис оминув своєю увагою таку вродливу дівчину, як Дафну. Висока, струнка, з усіма принадами — вона цілком у його смаку. Але Дафна… Вона ж наче дружить із Майком і викинула подібного коника? В голові не вкладалося.

А на Майка страшно було й глянути: лице його від почутого враз втратило всі барви. Йому явно нанесли жорстокий удар.

— Невже закінчилися всі адекватні хлопці, — перебільшено холодно мовив він, — і залишився лишень цей придурок, зрозуміти не можу. Та ледь не кожен мріє опинитися в ролі твого залицяльника. Ти ж як-не-як з королівської сім’ї. Але Ден? Серйозно?

— Він твій ворог, не мій, — глибокодумно зауважила Дафна. — До того ж Ден не такий вже й поганий, яким ти його малюєш.

— Авжеж, — напустився на неї Майк, — його вісімки з твоїм язиком так тебе оп’янили, що ти й минуле забула.

— Та ти все тоді неправильно зрозумів! — несподівано верескнула та.

— Йому тебе однієї буде замало.

— Мені теж. Але тобі з твоїм крижаним серцем цього ніколи не збагнути.

— Крижаним, кажеш… — буцімто смакуючи, розтягував епітет Майк. — Крижаним… — І раптом вишкірився: — Що ж, нехай буде так. От тільки коли полуда спаде з твоїх очей, не біжи плакатися до мене в подушку, лади?

— На тобі світ клином не зійшовся, — огризнулася Дафна. Потому демонстративно вийняла зі стопки плед, вкрилася ним, обперлася на м’яку чорну обшивку й заплющилася, всім своїм видом показуючи, що тема закрита.

Всі позамовкали, тільки рівний шум мотора порушував тишу. Мей свердлила Діану поглядом, від чого та скуйовдилася. Звичайно, вигляд вона мала далекий від королівського: обличчя, напевно, брудне, а одяг із цівками засохлої крові.

— Ви що там, в землі рились? — врешті-решт іронічно підвела брови Мей.

Макс напівобернувся:

— Десь тут, в шухляді, є вологі серветки й печиво. Здається, воно там точно було.

— Ага, якщо миші не згризли, — миттю дорікнула Дафна.

Макс глухо заричав.

— Тихо! — змахнула руками Мей. — В перший же день — і вже посварилися. Як діти малі, їй-бо.

Печива таки не виявилося. А жаль. Зараз воно було б дуже доречним: Діана не могла пригадати, коли востаннє нормально їла. Добре, хоч живіт не бурчав.

— Спасибі, — подякувала вона за серветки. Голос, до її величезного невдоволення, прозвучав нестабільно, а руки, відкриваючи пачку, зрадницьки тремтіли. Це все відбувалося ніби не з нею: кудись везуть, подалі від дому, потім чекають нові обов’язки... А воно їй взагалі треба?

— Ото вже умора, — закотив очі Майк, спостерігаючи за її муками. А відтак вирвав серветку з рук і взявся витирати їй лице від грязюки, уникаючи притім дотиків долоні зі шкірою.

Діана загубилася в часі. На коротку мить їй навіть здалося, що вони самі в машині, де немає ні колючих позирків Дафни, ні змовницького хмикання Мей та Макса. До неї раптом дійшло: Майк не дасть їй пропасти, допоможе з усім впоратися, як і обіцяв.