Розділ 11. Кригожар

Машина, розрізаючи повітря, швидко їхала по темному тунелю. Тільки фари освітлювали шлях, сірі стіни й безпроглядну чорноту попереду.

Усередині машини розміщувався невеликий салон. Діана не могла назвати себе знавцем по видах авто, але їй здавалося, що ті повинні містити хоча б, як мінімум, сидіння. Натомість сидіння було одне, водійське, яке й очолив Макс. Інші ж розмістилися на сірому пухнастому килимі хто де: Мей плюхнулася біля Максового крісла, обережно розправивши складки тієї самої сукні в клітинку, Дафні ― справа від Мей. Вона незадоволено оглянулась і скривилася, надувши губи. Майк присів біля Дафні, а Діана таким чином опинилися між Майком та Мей.

― Нічого собі так участь, ― роздратовано пробурчала Дафні, ― бігати по лісі, а потім ще й тіснитися в залізній коробці, наче прислуга. Правда, Майку?

Відповів не Майк ― той сидів із кам’яним обличчям, видно, звиклий до гострого язика Дафні, ― а Макс. І голос його прозвучав, на диво, розсерджено, зі свистом, ніби він себе ледве в руках тримав:

― Приструнь свою подружку, бро. Я хоч і Літо, але терпіння в мене не вічне. Вона мені вже всю голову за ранок об’їла своїм незадоволенням, мовляв, на якій некомфортній машині прокатять її дупу. А цю машину, до речі, я сам, своїми ж ручками, складав по власним кресленням, і тут таке чути. Яка образа для майстра. Сидінь їй шкіряних бракує, бачте! Хочеться люксу, не туди звернулася. Це тобі, кицюню, до Дена треба. Той тобі в оренду таку тачку візьме, впісяєшся від щастя.

Мей закотила очі, мовляв, починається, а Дафні стріляла вогнем, остаточно надувшись.

Повітря при згадці Дениса немовби наелектризувалося.

Майк склав руки на грудях і старався виглядати незацікавленим, але Діана вловила його досадливий настрій ― вилиці ледь поворушилися, жилка на шиї напружилася.

― До чого тут Ден? ― озвучив її запитання Майк.

― А-а, ти ж не знаєш, точно…

― Максе! ― обірвала хлопця Мей.

― А що? Він має знати. Щоправда, при інших обставинах і не від мене… ― Макс блимнув на Дафні, яка, відсторонившись, милувалася своїми нігтями. ― Але до біса! І так вся академія гуде. Твоя подруга, Майку, нещодавно лизалася з блондинчиком, порушуючи при цьому не один устав академії.

Мей завдала Максові доволі сильного запотиличника:

― Бовдуре! Ну нащо ляпнув?

Макс лише охнув, міцно тримаючись за руль. Видно, Мей він поважав більше за Дафні.

Діані не почулося? Звісно, це було б чудом, якби Денис оминув своєю увагою таку красиву дівчину, як Дафні. Висока, струнка, з усіма принадами ― вона цілком у його смаку. Але Дафні ― вона ж дружить із Майком і зробила таку підставу? У голові не вкладалося.

Лице Майка від почутого втратило всі барви ― йому нанесли жорстокий удар. Чомусь від його вигляду Діані нестерпно закортіло розцарапати не тільки Денисове личико, а ще й Дафні. У цей момент вона збагнула: друзями з Дафні їй не бути.

Майк перебільшено холодно мовив:

― Невже закінчилися всі адекватні хлопці ― і залишився лишень цей придурок, зрозуміти не можу. Та ледь не кожен мріє опинитися в ролі твого залицяльника. Ти ж як ніяк з королівської сім’ї. Кожному за честь тобі голову одурманити. Але Ден? Серйозно?    

― Він твій ворог, Майку, не мій. І Ден не такий вже й поганий, яким ти його малюєш.

― Звісно-звісно. Його вісімки з твоїм язиком так тебе оп’янили, що ти й минуле забула. Здається, хтось торік намагався тебе зґвалтувати.

Що Денис намагався зробити? Наскільки Діана знала, той у любовних справах був справжнім джентльменом. Але не схоже, що Майк блефує. Під лопатками неприємно засвербіло. Що ще вона не знала про колишнього друга?

― Ти зрозумів усе неправильно. Ми просто… ― Дафні стисла плечем, ― дурачилися.

― О, то це тепер так називається? ― Його очі перетворилися на дві сині крижинки. ― Давай не будемо применшувати насильство, Даф. Я бачив тоді те, що бачив. Якби не моя поява, не знаю, чим би закінчилося ваше «дурачення».

― Ти помиляєшся. Не знаю, чому ви з ним перестали бути нерозлийвода, але не потрібно зганяти всю злість на Дена.

― Йому тебе однієї буде замало, розумієш?

― Мені теж. Але тобі цього не збагнути. Твоє серце холодне, як крига.

― Холодне, як крига, кажеш… ― Майк розтягував слова, смакуючи. Діана вже вдруге чула, що його серце якесь не таке ― крижане. Вона не могла з цим погодитися. Так, часом він поводиться препаскудно-холодно, але серце в нього точно є. І битися воно може шалено-шалено. Це Діана відчувала кожного разу, коли Майк її обіймав. ― Як крига… Що ж, нехай буде так. От тільки коли рожева пелена спаде з твоїх очей, не біжи плакатися до мене в подушку, лади?

― Якось обійдуся. ― Дафні витягла зі стопки коричневий плед, укрилася ним, обперлась на м’яку чорну обшивку й заплющила очі, усім своїм видом показуючи, що тема закрита.

Запанувала гнітюча мовчанка.

Мей дірявила Діану поглядом, від чого та скуйовдилася. Звичайно, вигляд вона мала далекий до королівського: одяг та обличчя брудні, з цівками засохлої крові, і в душі гниляки.