Розділ 7. Антиспогад

Усю дорогу додому Діана відчувала, як її звідусіль дірявлять поглядом ці таємничі «охоронці». Майк тримався впевнено, і його впевненість потихеньку передалася й Діані. Від нападу дрижаків вона вже втомилася, тому за крок від рідної багатоповерхівки нею опанували хвилі роздратування.

Чому вони повинні ігнорувати цих незнайомих типів? Чому не підійти й прямо не запитати, навіщо вони ходять за ними по п’ятах?

Не зважаючи на невдоволений вираз обличчя Майка, Діана підійшла до найближчого «охоронця» в чорному плащі, каптур якого вже за звичаєм був опущений вниз. Набравшись хоробрості, вона голосно викрикнула:

— Чого вам треба?

На її здивування, переслідувач підняв голову, де замість лиця була сіра маска, з розрізів якої виглядали чорнющі очі, на дні яких лиховісно танцювали вогні від ліхтарів. Діана чомусь була впевнена, що чоловік у цей момент злісно шкірився, аж занадто колючим був його погляд. Зненацька він прошепотів:

— Незабаром дізнаєшся… Ось-ось скоро… — Через маску його голос звучав приглушено, і через це більш зловісно.

— Дізнаюсь що? — одними губами пробелькотіла Діана.

«Охоронець» промовчав, лише продовжував витріщатися.

— Відповідай!

Почулося хихотіння — воно Діану ще більше роздраконило, аж кров вдарила в голову. Якби не Майк, який стрімголов кинувся до неї, із силою розвернув до себе й потягнув до під’їзду, точно наробила б лиха й, ба більше, накинулася би на переслідувачів. Вона вже за себе не ручається!

— Ти що робиш?! — просичав Майк, міцно тримаючи її за плечі. — ЩО — ТИ — РОБИШ?! Навіщо лізеш на рожен? Тобі страх як жити не хочеться? Вони ж озброєні як битком набиті!

— А що, бути в невіданні?

— Поки що так! — гаркнув він й озирнувся на незнайомців. Переконавшись, що ті залишалися на місцях, Майк повернув свій погляд на Діану. І зовсім тихо й уже не так сердито промурмотів: — Діано, я тебе розумію… Вони хвилюють до скаженства… Але потрібно проявляти хоч краплину розсудливості! — вибухнув він. — Інакше не доживеш і до наступного дня!!!

— Припини мене залякувати.

Вона вирвалася з ланцюгів його рук і відійшла на добрячий крок, спопеляючи поглядом «охорону». Той, з ким Діана говорила, пильно дивився прямо на неї.

— Я не залякую, а попереджаю, Єдино. — Очі Майка кресали блискавки. — Чим раніше ти це зрозумієш, тим краще для тебе ж самої!

Діана у хвилюванні закусила губу й заплющила очі. Вогкий вітер обдував прохолодою, освіжаючи й приводячи її до тями. Звісно, Майк має рацію. До того ж, подумалося їй, якщо вона дійсно така важлива фігура на шаховій дошці, а Майк її охоронець, то своїми діями вона поставила б і його під удар. Переслідувачів під будинком же ж було більше ніж десять! Один Майк проти зграї ворогів? Страшенно й змоделювати таке майбутнє.

Діана зробила декілька важких ковтків повітря й розвернулась до дверей.

— Дякую, що провів… — здавлено прохрипіла вона. — Далі я сама.

І Діана тремтячими пальцями ввела стандартний код, вкотре подивувавшись, чому його досі не змінили. Двері до під’їзду з пронизливим пищанням відчинилися.

— На цьому твоя роль як охоронця на сьогодні, вважай, завершена, — вбитим голосом кинула через плече вона й зайшла, не чекаючи відповіді. 

Втім, Майк пішов слідом. Він що, ні на хвилину її не залишить? Діані хотілося все обдумати наодинці, а не дивитися на його перекошене водночас від болю та злості лице.

— Я тебе провів не тільки через ті противні мармизи, — кинув їй навздогін він.

Діана звично натиснула на кнопку виклику ліфта й запитально обвела очима Майка, піднімаючи брови.

— Потрібно відверто поговорити з твоєю бабусею, — процідив він, примружуючись.

Діана схрестила руки на грудях.

— З якого це дива? — здивувалась вона.

Майк теж схрестив руки на грудях і прихилився до стіни.

— Вона в тебе ой-як непроста пані. — Майк чомусь гидливо скривився. — Вельми непроста, ну-ну, адже стільки років забивала тобі баки.  — Його очі таємничо зблиснули.

Діанине лице витягнулося в подиві водночас з відкриттям дверей.

Майк першим прожогом влетів до ліфтової кабіни, а потім затримав на Діані очікувальний погляд. Мовляв, ще довго будеш там стовбичити?

Діана отямилася від заціпеніння тільки тоді, коли двері почали зачинятися. Вона стрілою кинулася всередину. Схоже, сьогоднішній вечір принесе з собою ще декілька потрясінь, до яких її схарапуджене серце не було готове.

Діана хотіла натиснути на кнопку з цифрою «сім», але Майк її випередив.

— І навіть це ти знаєш… — шоковано пробелькотіла вона.

На його щоках заграли лукаві ямки, які, втім, миттєво й погасли.

— Не забувай, я вчорашню ніч провів тут. — Він обвів руками навколо себе.

— Тут, — вона повторила його рух, — не написано, де я живу.

Майк підняв праву брову, а очі так і промовляли «годі тупити».