Розділ 6. Історія Пір року

Туманно сяяли ліхтарі, відкидаючи на алею занехаяного парку мерехтливо-потворні тіні.

Діану оповили сумніви: можливо, хай таємниці минулого так і залишаються в минулому? Адже бувають події, після яких життя людини неминуче змінюється. Чи потрібно це їй?..

Та враз вона вловила рух поміж деревами: «охоронці» продовжували наступати їм на п’яти. Не на жарт вжахнувшись, Діана позадкувала, доки не відчула спиною Майка.

— Вони вже давно йдуть за нами назирці, — шепнув він, — а ти тільки щойно їх помітила? — Майк скрушно хитнув головою. — Хто б це не був, зараз вони не становлять жодної небезпеки. Не бійся. Тим паче я з тобою. Якщо вони таки наважаться, то…

— Навіть не думай... — Діана не змогла закінчити фразу через несамовите мінорне тремтіння.

— І подумаю!

— Ти не повинен цього робити!

— От якраз таки я і повинен, балда, — люто креснув Майк. — Ну все, годі тут стовбичити, а то очі їм мозолимо.

І він чіпко схопив вкрай розгублену Діану за руку й повів за собою...

В затишній кав’ярні з невигадливою назвою «Зимня кава» панував напівморок. Зі стелі звисали світильники з куль-перлин, випромінюючи тепле м’яке сяйво, на круглих столиках розміщувалися свічки в ажурних підставках. Звідкілясь линула тиха ненав’язлива музика.

Бариста з яскраво-рудим, як мідь, волоссям, побачивши Майка, щасливо заверещала, сплеснувши в долоні, і відразу ж повисла в нього на шиї.

— Мей… — радісно видихнув той, стискаючи її в обіймах.

Ошелешена неймовірним видовищем, Діана почувалася зайвою. Втім, Мей їй доброзичливо всміхнулася, а далі зробила те, від чого в неї щелепа відвисла: присіла в реверансі, підтримуючи блакитну спідницю довгої в клітинку сукні.

— Рада зустрічі, ваша величносте, — шанобливо проказала Мей.

Майк розреготався, чим спантеличив присутніх ще більше.

— Вона не в курсі.

— Як це? — насупившись, здивувалася Мей.

— Отак це! — перекривив її той. І раптом став роздивлятися навсібіч, поринаючи в смуток. Наблизився до фортепіано, звільна, ніби поринаючи в давні спогади, провів пучками пальців по кришці з вирізьбленими витіюватими візерунками… — Тут майже нічого не змінилося… — нарешті зовсім тихо прохрипів він.

— Звісно, — гмикнула Мей. — Це ж все-таки твоя кав’ярня.

— Моїх батьків, — поспішно виправив Майк і кашлянув, прочищаючи горло.

— Можеш заграти, — заблагала вона. — Давненько не чула твого виконання.

— Не той настрій! — відрізав той, опускаючись на високий дерев’яний стілець біля барної стійки. — Краще зроби-но мені моєї улюбленої кави. Собі також не забудь, я ж тебе знаю. А їй… — Майк затнувся, кинувши на Діану швидкий і якийсь знічений погляд.

— Сонце, не стій при вході, — звернулася Мей. — Ось є ще один стілець.

Діана на негнучких ногах підійшла й незграбно всілась. Вона намагалася розслабитись, але виходило препаскудно. Накопичені за останні дні емоції ніяк не могли влягтися, а ще пригнічувала атмосфера навколо. Майк виглядав аж занадто понурим, ніби його взяли й розбили, а потім склеїли по шматочках, одначе шви забули обробити, і ті продовжували болісно кровоточити. Нині він був зовсім іншим: справжнім, без їжачковості та вдаваної зухвалості. Ця переміна змушувала серце здавлено стискатися.

— Діано, — обережно озвався Майк, виводячи її з задумливого хиткого стану, — тобі кави чи, може, чогось іншого?

— В нас з’явилося кілька нових напоїв. — Мей завела волосся за вуха і взялася діловито перелічувати: — Чай з яблуками та імбиром, гарбузовий напій, пряно-ванільний лате, кокосовий лате, гарячий шоколад з медом…

— Просто гарячий шоколад, будь ласка, — випалила на одному подиху Діана, перебираючи пальцями ланцюжок. Але, помітивши, яким розлюченим позирком Майк супроводив її вчинок, моментально перервала цю дію.

Зависло мовчання, порушуване шумом машинок, мугиканням Мей, а також стукотом Діаниних та Майкових пальців по поверхні дубового столу. Не зговорюючись, вони подивилися одне на одного в безмовному запитанні, одночасно припиняючи відбивання нервової мелодії.

— Смачного! — Мей хвацько піднесла дві білі філіжанки та тарілку з круасанами.

— Зала для переговорів вільна? — поцікавився Майк після того, як насолодився напоєм.

— А кому там бути? — знизала правим плечем Мей.

— Чудово! Тоді я з нашою принцесою перейдемо туди.

Діана, яка цієї миті саме робила ковток, поперхнулася й закашлялась. Майк розтлумачив це по-своєму:

— Я тебе не з’їм.

— Чому ти назвав мене «принцесою», а Мей…

— Все розповім наодинці, — похмуро обірвав її він.

— Так, — притьмом забігала очима Мей, — ви поки побудьте тут, а я тим часом підготую залу.

— Я сам, — з притиском наполіг Майк.

— Але в мене договір! — уперлася та.

— Ненавиджу цей бік наших Законів! — Майк зненацька як гахнув кулаком по столі, що аж посуд забряжчав. А відтак сполохано озирнувся, немовби побоювався бути кимось підслуханим. Гарячково і вже тихіше продовжив: — Якби я тільки мав таку можливість, миттю розірвав би твій договір та спробував би вмовити Суддів піти на компроміси.