Розділ 5. Сталкерство

Латки чистого синього неба заполонили темно-сірі важкі хмари, немовбито хтось взяв і грубими штрихами, нервуючись, розмалював графітом атмосферу. Вітер гнув дерева, мов ляльковод, що грається з огидними іграшками. Через навстіж відчинене вікно просочувався запах близького дощу, а ще поривання грому з блискавками. Негода нагадала Діані останнє жахіття.

…Замерзлий у часі замок з однією вежею, обплутаний павутинням та товстим шаром пилу, здіймався над лісовим верховіттям. Найпевніше, колись він був гарним, із вихром життя, але нині від нього тхнуло панічним страхом.

Діана прагнула піти в протилежному від замку напрямку, одначе поява вже знайомої дівчинки-зомбі зупинила її від такого рішення: та легким рухом відчинила дерев’яні двері з залізним за́совом, а наступної хвилі зникла, розтанувши в повітрі.

Перед Діаниним зором повстала широка зала з брудними від кіптяви свічниками, які були розкидані в невигадливому порядку, а заразом і хлопчик із чорним, мов ніч, волоссям. Якусь мить він допитливо дивився на Діану яскравими блакитними очима, а потім підстрибом побіг кам’яними східцями вгору, поки не зупинився біля однієї з кімнат. Відтак став наполегливо тицяти на зачинені двері. Але чомусь Діані було до болючого стиснення в грудній клітині лячно не те щоб двері відчиняти, а навіть торкатися до них! Виникло фантомне відчуття, ніби за ними сталося щось дуже й дуже жахливе. Буцім на підтвердження цього, зі щілинки дверей поволі сочилася кров разом із гучним шепотом та плачем-крещендо.

…Торохнув грім, змушуючи Діану підскочити на місці. І відколи вона стала такою полохливою?

Щоб прочиститися від напливу моторошного сновидіння, Діана оглянулася. Однокласники поступово наповнювали клас. До вух долітали мляві розмови, кихкання, гортання сторінок…

Аж раптом Діані немов відро морозної води на голову вилили: із одвірок виступив хлопчисько, якого вона геть не очікувала сьогодні зустріти. Її здивували три речі. По-перше, Майк ніс два паперових стаканчики кави. По-друге, він стовідсотково прямував у її бік.

Руслан — однокласник із сусідньої парти, а в минулому Діанин партнер з танців, — невідь-чому різко хитнув головою, що аж кепка ледь не злетіла, смачно вилаявся під ніс і заявив:

— Бережись цього пришелепкуватого.

Діана лише міцніше олівця стиснула.

По-третє, Майк перевдягнувся в чорний худі та джинси, а пасма його скуйовдженого волосся були мокрими, ніби він вискочив з душу й забувся висушитись. Ну, або під дощ попав, хоча надворі лише зливові підтексти.

— Без кави ти злюка, хоча й з нею далеко не янгол, — «привітався» Майк, передаючи Діані стаканчик, а сам же всівся на стілець поруч.

— Дякую… — недовірливо протягнула Діана. Чесно кажучи, вона помирала від кавової спраги.

Кидаючи на Майка підозрілі позирки, Діана з величезним задоволенням відсьорбнула улюблений напій. Либонь, вона ще не прокинулася. Ну не може цей хлопчисько отак-от ні з того ні з сього примоститися поруч та ще й кавою пригощати! Хай там що, а всередині все враз затанцювало, радіючи новій дозі кофеїну. «Яка міцна! Я в раю!..» — подумки простогнала Діана.

Та вмить вибухнула яскрава, мов блискавка, думка.

— Звідки ти знаєш, що я сьогодні без кави?

Майк рвучко випростався, закинувши ногу на ногу.

— Я слідкував за тобою, — прямо відповів він, на що Діана мимохіть нервово захихотіла.

— Що за маячня?

— І чому правді ніколи не вірять?

— Навіщо тобі слідкувати за мною?! — відкарбувала вона. Від насилу приглушеної люті її почало тіпати зсередини, ніби хтось бив електричним струмом.

Майк роздратовано видихнув, ковзнув кінчиком язика по верхній губі, і тільки потім озвався:

— Невже ти не помітила за собою хвоста? І ні, я не себе маю на увазі.

— Ти про що?

— Ти неймовірна! — спересердя цокнув він. — Швендяєшся ночами й не бачиш, що в тебе за вікном робиться?!

— За кого ти мене сприймаєш? Якщо я й виходжу кудись вночі, то тільки на дах. Ти там бував — там ні душі.

— Так, тобі пощастило. На даху чисто.

— А на вулиці то що?

— Виглянь у вікно, — зненацька попросив Майк. — Негайно!

Скреготячи зубами, Діана виконала прохання, одначе нічого вартого уваги не помітила. Крім Майкового сопіння над вухом…

— Ну як, нічого не впадає в око? — У відповідь на Діанине заперечення Майк коротко реготнув, від чого її волосся стало дибки. — І як ти ще досі жива ходиш? Глянь-но на статуї, фонтани... Хто знаходиться біля них?

Діана примружилася. Звісно, вона відразу збагнула, на кого натякав Майк, але ж це просто…

— Це охорона школи. — А втім, в її голосі чітко прорізалася тінь невпевненості.

Охоронці в чорних балахонах, які з’явилися на початку навчального року, спершу дивували, але з часом Діана звиклася до їхньої присутності. Навіть перестала зважати на них, як це зазвичай буває, коли бачиш якусь річ, деталь, особу кожного дня в одному й тому самому місці. Адже хто може згадати, якого кольору вивіска магазину за рідним будинком чи що написано на рекламному плакаті, повз який доводиться часто проходити?