Розділ 1. Незнайомець

Могильні плити всівали просякнуту вологою землю. Будь-які шуми — чи то ухання сови, чи шерех листя, чи завивання вітру — змушували здригатися від страху. І чимдалі Діана ступала, тим важчою ставала її хода, адже вона не знала кінцевої точки маршруту. Цей похмурий, темний, безрадісний ліс сниться їй щоночі. Часом нічого особливого вві сні не траплялося, але це скоріше виняток, аніж правило, позаяк її сни ніколи так просто не відпускали: без болю, трепету та стугоніння в скронях.

Цього разу Діана вирішила піти проти звичної системи: не простувати по ледь помітній стежині, а звернути вбік. Можливо, там будуть спокійніші картини, а не особистий вид пекла...

Невдовзі в полі зору виринула галявина, оточена зусібіч кремезними соснами, які наче хотіли захистити це місце від лихих подій, а крізь густі хмари просочувався місяць, освітлюючи барвисті польові квіти. Тут не було страхітливого дивного шепоту, немов із потойбіччя, та розмитих облич, що зазвичай супроводжували її сни, — і Діана на мить відчула полегшення.

Та раптом десь із гущі лісового покрову прорізалася колискова, ніби з фільму жахів. Тоді ж на галявину вийшла маленька дівчинка, років шести, вбрана в білу сукню, обрамлену довгим русявим волоссям. На її голові пишався вінок із волошок та ромашок.

— Вона чимось схожа на мене… — злякано прошепотіла Діана, відсахнувшись.

Ця гостя немовби зовсім її не бачила — неквапом пройшла повз, прямуючи на звук пісні.

Тієї ж хвилі з’явився шепіт. Він лунав звідусіль, і ніби й нізвідкіль. Аби приглушити жаский голос, Діана прикрила вуха долонями, але безрезультатно.

Зненацька здійнявся шалений вітер — дерева погнулися додолу, пожовкле листя піднялося вгору, хмари затулили собою місяць… Серед цього шуму Діана чітко розчула два слова: «Де Єдина? Де Єдина? Де Єдина?..» — поки вони знову не злилися в шепіт. Оливи до вогню підливали блискавиці, якими вибухнуло небо. Одна з них вдарила прямісінько по галявині, через що Діана прийняла рішення вшиватися звідси.

Однак далеко відійти їй не вдалося: позаду роздалася та сама колискова, яка викликала сироти остраху по всьому стану. Діані не потрібно було озиратися, аби зрозуміти, хто співає. Та все ж інстинктивно вона скосила очі в бік голосу — зустрілася з жінкою в пишній сукні, тендітні плечі якої огортало волосся світло-русого відтінку, а от обличчя не було видно. Воно ховалося за туманом, ніби картинку взяли та й розмили водою.

— А-а-а… — наспівувала жінка. — А-а-а…

За давнім звичаєм ливцем полився багряний дощ, беручи галявину в тенета. У повітрі з’явився дивний металевий запах.

Бувши неспроможною протидіяти кошмарові, Діана згорнулася калачиком прямо там, де й стояла, та й так і, похитуючись, завмерла в тривкому чеканні.

Марно звідси бігти, даремно шукати захисту в тіні лісової хащі.

Діана не знала, скільки пройшло часу, допоки не накотився прохолодний сивий туман, який огорнув її з голови аж до ніг. Потихеньку всі звуки почали затихати, віддаляючись далеко-далеко...

Після пробудження Діана ще дуже довго вдивлялася в стелю, силкуючись привести до тями розбурхане серце. Все її тіло було вкрите тонким шаром поту, і кров пульсувала в жилах у несамовитому темпі. Зрештою, облизнувши пересохлі губи, Діана піднялася на ліктях та взяла телефон.

— Тільки північ. Клас! — І бахнулася головою об подушку, стиха застогнавши. А відтак стала передивлюватися пропущені повідомлення, здебільшого від подруги:

@ Ді, як дібралася?

@ Пам’ятаєш того новенького красунчика, про якого я розповідала? Так-от, наважилась я з ним привітатися, то він мене ледь поглядом не прибив! Прикинь!

@ Агов, чого не відповідаєш?! Дрихнеш чи що?! :(

Діана нервово захихотіла, пригадавши, як відразу відключилася після приїзду, хоча зазвичай до останнього відтягувала обійми з Морфеєм. Якби була можливість взагалі не спати, вона з радістю нею б скористалася.

@ Все добре, Ві. Зустрінемося завтра в школі. Разом полюбуємося на новенького. Аж цікаво, про кого ти мені всі вуха продзижчала! ;) Споки ноки)

Листаючи стрічку, Діана з подивом виявила повідомлення від Дениса, брата Вікторії. Він рідко коли їй писав, майже ніколи.

@ Прийди завтра в школу якомога раніше, крихітко. Треба про дещо погомоніти *чмок*