Розділ 6 Затримання

— Сер, ми змушені вас затримати…

Єва кілька секунд просто дивилася на чоловіка, що стояв навпроти Оллі. Вона не відразу зрозуміла сенс почутого. Наслідки того, що вони ледь не впали в озеро, давали про себе знати. Притиснувши руку до голови, вона ще раз прокручувала в голові слова чоловіка в формі, що стояв перед Оллі.

Затримати?

Кого?

Навіщо?

Вона поглянула на чоловіка. Але бачила його лише зі спини, він не обертався в її бік з того самого моменту.

Оллі стояв нерухомо, піднявши руки, і дивився на чоловіка перед собою.

І саме в цей момент Єва помітила те, що пізніше не раз буде прокручувати в голові. Він не виглядав здивованим, зробивши кілька кроків уперед, щоб їй відкрилося його обличчя.

Не так, як мала здивуватися вона.

Його обличчя було напруженим, але спокійним. Лише подих став трохи важчим, а погляд — більш зосередженим. Він явно уникав зорового контакту з нею. Але чому?

Чоловік, який ставив запитання Оллі, у бік Єви навіть не дивився. Його цікавив лише діалог з Оллі.

— Відійдіть від автомобіля, сер, ближче до мене.

— Я нікуди не збираюся відходити, поки не зрозумію, що відбувається, — різко відповів Оллі цьому чоловікові.

Єва здригнулася від його тону. Він був жорстким, суперечливим!

— Оллі!

Він повернув голову до неї, і їхні погляди зустрілися.

Лише на секунду.

— Усе гаразд, — прошепотів він їй.

Єва дивилася на нього, не розуміючи, як він може вимовляти ці слова зараз так спокійно, ніби щойно не сталася така страшна подія і ніби його не хочуть затримати. Їхнє життя висіло на волосині.

— Яке ще «усе гаразд»?!

Один із чоловіків, який допомагав вийти з машини, підійшов ближче до Єви й м’яким тоном попросив:

— Мадам, вам необхідно покинути цю територію.

— Чому?

— Будь ласка.

— Це мій чоловік!

— Ми розуміємо. Такі правила.

— Тоді що відбувається?

Чоловік подивився на неї спокійно, майже без емоцій, розмірковуючи, чи варто відповідати на це запитання.

— Вашого чоловіка необхідно затримати для з’ясування обставин. Ми з усім розберемося і відпустимо його.

— Яких обставин?

Відповіді не пролунало.

Єва подивилася на Оллі.

— Що ти зробив?

— Нічого. Відповідь пролунала надто швидко.

— Тоді чому тебе затримують?

Оллі промовчав. І це мовчання змусило її серце знову стиснутися.

— Оллі, скажи мені, що відбувається. У Єви на очах заблищали сльози, вона стала заручницею ситуації та своїх емоцій.

Оллі опустив руки.

— Єво, будь ласка, не хвилюйся. Їдь додому.

— Не хвилюватися?! Як?

Вона ледь не розсміялася від нервів.

— Ми ледь не потонули, у нас ледь не врізалася машина, потім вона зникла в іншому напрямку,  потім до нас прибігли якісь люди, а тепер тебе затримують! Як я можу не хвилюватися?

Один із чоловіків зробив ще крок у бік Єви.

— Мадам, вам треба відійти від автомобіля, це небезпечно.

Єва навіть не поглянула на нього.

— Я нікуди не піду без чоловіка.

Оллі подивився на неї.

— Їдь додому. Я скоро приїду.

— Що?

— Я сказав, їдь додому, — грубо відповів він.

— Ні.

— Єва…

Вона міцніше притиснула до себе Томі. Малюк тремтів. Вона зовсім не розуміла, як поводитися в цій ситуації.

— Я тебе тут не залишу.

На обличчі Оллі з’явилося щось схоже на роздратування, він явно хотів, щоб вона поїхала як леді й більше не бачила, що відбувається.

— Ти мусиш поїхати.

— Чому?

Він замовк.

І саме це мовчання знову здалося їй дивним. Ніби він не міг сказати їй причину. Або не хотів.

— Я скоро повернуся, — сказав він нарешті.

Єва подивилася йому прямо в очі.

— Обіцяєш?

Оллі трохи завагався.

— Обіцяю.

Вона кивнула. Їй хотілося йому вірити. Вона завжди йому вірила.

Один із чоловіків підійшов до машини й відчинив передні двері автомобіля.

— Візьміть речі, мем.

Єва не рухалася.

— Навіщо?

— Ви не можете залишатися на території.

— Чому?

Чоловік подивився на неї.

— У наданих документах ваше ім’я та прізвище не вказані.

Єва нахмурилася. Знову документи. Згадавши про довіреність, вона розуміла, що там вказано лише ім’я та прізвище її чоловіка.

— І що?

— Тому ви не можете перебувати тут як супроводжуюча особа. Вас не внесли до списку.

— Але я ж його дружина!

— Це не змінює порядок допуску на територію.

Єва поглянула на Оллі. Побачивши погляд Єви, він випередив її запитання:

— Я думав, що проблем не буде.

Єва відчула неприємний холод усередині.

«Думав?»

— А якби я знала, що мене сюди взагалі не пустять, що тут така охоронювана територія, я б не їхала. Тим більше не планувала б тут нашу річницю, Оллі?

Чоловік простягнув руку до Томі, погладивши його.

— Собаку теж забирайте.

— Не сумнівайтеся!

Єва поправила Томі на руках.

Один із чоловіків відійшов убік, звільняючи їй прохід. Вона повільно почала крокувати вперед. Ноги ще трохи тремтіли після аварії. Єва поглянула на автомобіль. Спалах тривоги. Задня частина машини все ще перебувала у воді, але була повністю нерухомою.

Найімовірніше, задні колеса впиралися в камені, що ховалися під водою. Саме це й врятувало їм життя та їхню машину. На кузові залишилися сліди болота й осілий пил.

Ще кілька хвилин тому вона була впевнена, що зараз помре. А тепер стояла на стежці й дивилася, як незнайомі чоловіки забирають її чоловіка.

— Оллі…

Він обернувся, повільно віддаляючись від неї в супроводі охорони.

— Усе буде добре.

Єва дивилася на нього й намагалася зрозуміти, чому ці слова зараз звучать так знайомо.

Але думка не встигла сформуватися. Другий із чоловіків теж підійшов до Оллі.

— Проходьте.

Оллі ще раз поглянув на Єву.

— Їдь додому. Не хвилюйся, кохаю тебе.

— Я чекатиму на тебе.

Він кивнув.

Єва зробила кілька кроків уперед, щоб наблизитися до нього, але чоловік відвів його трохи убік, не даючи їм обом контактувати.