Розділ 4: Пункт пропуску

  Ворота почали повільно розсуватися в сторони, за ними виднілася величезна зелена територія. Єва все ще сиділа на задньому сидінні, притискаючи до себе Томі. Він влаштувався у неї на колінах і уважно дивився вперед крізь проміжок між передніми сидіннями.

Оллі кинув телефон на панель і подивився у дзеркало заднього виду.

— Не сердься на мене. — Він подивився їй прямо в очі, чекаючи позитивної реакції дружини.

Єва підняла брови.

— Я ще не вирішила. Чи варто мені ображатися, чи ні.

— За що? — Він підняв руки над кермом.

— За те, що ти змусив мене пересісти назад посеред дороги. Не пояснив, що відбувається і де, чорт забирай, ми знаходимося!

Оллі посміхнувся.

— Я не змушував. Я попросив.

— Звісно. Ти просто різко загальмував, відчинив мені двері й сказав: «Пересядь назад». Дуже ввічливо.

— Гаразд, винен.

Він на мить поглянув на неї через дзеркало. Погляд був ніжним, а в очах виблискувало щастя.

— Просто тут перевіряють усіх, хто в’їжджає. Мені не хочеться, щоб тебе почали розпитувати. Так, і щоб виникли додаткові питання.

— А що в цьому такого?

— Нічого.

— Тоді чому я маю сидіти ззаду?

Оллі трохи помовчав.

— Тому що я не хочу витрачати час на пояснення, — роздратовано відповів він.

— Які пояснення?

— Хто ти, навіщо приїхала, яке відношення маєш до цього місця.

Єва нахмурилася. Питань у голові ставало дедалі більше, але відповідей було мало.

— А яке я маю?

— Жодного.

— Тоді тим більше дивно. Ти приводиш мене в місце, де хочеш, щоб ми відсвяткували нашу річницю, але ховаєш мене на задньому сидінні.

Оллі посміхнувся.

— Саме так. Тому сьогодні краще ти спокійно посиди з Томі ззаду, а я все вирішу.

Єва незадоволено подивилася на його потилицю.

— Ти іноді поводишся так, ніби я маленька чи дурна дівчина.

— Ні.

— Іноді так.

— Я просто хочу, щоб усе пройшло швидко і цей день закінчився.

Вона ще кілька секунд дивилася на нього, потім важко зітхнула.

— Гаразд. Але після цього ти мені все розповіси.

Оллі подивився на неї у дзеркало.

— Звичайно. — Посміхнувшись, сказав Оллі, перевівши погляд уперед.

— Обіцяєш?

Але Оллі вирішив не відповідати, а просто кивнув головою.

Єва трохи розслабилася.

Попереду, за воротами, вже стояла невелика будка пропускного пункту. Поруч із нею був шлагбаум, а за ним починалася величезна територія, що простягалася далеко за дерева. Звідти розходилося кілька доріг у різні боки.

Машина повільно під’їхала до в’їзду. Ми стояли посередині.

Оллі зупинився.

Через кілька секунд до автомобіля підійшов чоловік років п’ятдесяти в темній формі. Одягнений був явно не по погоді, помітила Єва. Довгі рукави й штани, дивно, — подумала вона. На грудях у нього висів бейдж, але Єва не встигла розібрати ім’я.

Він нахилився до водійського вікна. Салоном одразу поширився затхлий запах дешевих сигарет — цей чоловік, судячи з сильного аромату, явно щойно викурив пару штук.

— Добрий день. Документи, будь ласка, — звернувшись до Оллі, чоловік сказав суворим тоном.

— Добрий, — спокійно відповів Оллі.

Він показав йому документи, які раніше дістав із бардачка.

Єва уважно подивилася на них, не розуміючи, що відбувається.

Той почав їх переглядати, швидко пробігаючи очима по аркушах.

— Мета візиту?

— Огляд території.

— З якого питання? — Він знову перевів погляд на Оллі.

— Водопостачання та стан ділянки.

Чоловік перегорнув кілька сторінок.

— У вас є дозвіл на в’їзд? — здивовано читаючи кожен рядок, — запитав чоловік.

— Так.

Оллі дістав ще один документ із бардачка.

— Ось.

Чоловік звірив дані, продиктував номер нашого авто в рацію, а потім знову подивився на нього.

— Ви записані як представник власника?

— Так.

— А власник із вами?

Оллі на секунду замовк.

— Ні. Там є довіреність.

— Тоді на якій підставі ви представляєте його інтереси? Тон став трохи грубішим.

Чоловік оглянув останній документ.

У салоні стало тихо.

Єва дивилася то на чоловіка, то на Оллі.

Вона нічого не розуміла. Швидше за все, вона була в шоці від того, що відбувається. Добре, що машина була тонована, — подумала вона.

Представник власника? У Єви прискорився пульс. Що він мав на увазі? Вона хотіла запитати, але згадала прохання Оллі не втручатися.

Чоловік продовжував читати.

— Добре. Його риси обличчя пом’якшали.

Він подивився на Оллі.

— Ви вперше на цій території?

— Так.

— Раніше не в’їжджали?

— Ні.

— Хто вам повідомив про необхідність огляду?

— Люди, які займаються цим об’єктом.

— Прізвище?

Оллі назвав його.

Вперше чую це прізвище, — подумала Єва.

Чоловік щось записав у журнал. Потім поглянув у бік заднього сидіння.

Єва відчула його погляд.

— А дівчина?

Оллі навіть не обернувся.

— Моя дружина.

— Вона теж братиме участь у огляді?

— Ні. Вона просто зі мною. — суворо й сухо промовив він.

Чоловік кілька секунд дивився на Єву.

— Тоді нехай залишається в машині й не виходить. Правила!

— Звісно, — спокійно відповів Оллі.

Єва злегка нахмурилася. Вона поглянула на чоловіка. Тут щось зовсім неромантичне намічалося.

Оллі помітив її погляд і ледь помітно посміхнувся у дзеркало заднього виду.

Чоловік повернув йому документи.

— Територія велика. Не відхиляйтеся від зазначеного маршруту. Строго їдьте туди, як написано в документах.

— Зрозумів.

— І ще.

Чоловік поклав руку на край дверцят.

— Після огляду вам необхідно зареєструватися на виїзді. Не затримуйтеся, сер.

— Добре.

Той щось викрикнув у рацію, шлагбаум піднявся.

Оллі забрав документи й закрив папку, одразу сховав її в бардачок.

— Дякую. Кивнувши в бік охорони, він почав повільно рухатися.

Машина повільно рушила вперед, виїхавши на ліву смугу.