Розділ 3 Поїздка

Після обіду Єва довго не могла вирішити, що одягнути.

Сидячи у своїй гардеробній, вона весь час розмірковувала й уявляла, що їй доведеться там побачити разом з Оллі. Чому він не розповів їй, що й як саме?

Хоча це ж його риса — не до кінця розповідати, щоб це стало для неї сюрпризом.

Оллі сказав — щось зручне і без шпильок.

—Як я люблю шпильки, це ж моє улюблене. Задумливо дивлячись на своє взуття, говорила Єва.

На тлі грала її улюблена пісня, Michael Jackson — Billie Jean.

Готуючись до поїздки з тією самою сліпою відданістю, з якою фанатки штурмують сцену, не розуміючи, що таємне місце чоловіка — це не вівтар їхнього кохання, а сцена для чужої, лякаючої вистави.

Але для неї це абсолютно нічого не пояснювало: взявши свої літні білі кросівки від швейцарського бренду, вона підійшла до полиці зі спортивним одягом. Не довго думаючи, діставши легінси та футболку з полиці, сіла на величезний круглий пуф у центрі гардеробної й почала переодягатися.

Томі сидів на килимку поруч і уважно спостерігав; він ніколи не залишав свою улюблену господиню.

Томі був маленьким песиком породи мальтипу кремового забарвлення. Йому було десять місяців, шерсть була кучерявою, а вушка — прямими й довгими. Цей маленький пухнастик мав надзвичайну енергію та велику любов. Він завжди був готовий слідувати за своєю господинею і ніколи не любив залишатися вдома сам.

— Ну і що мені одягнути? — запитала Єва його, ніби він справді міг відповісти.

Томі нахилив голову набік.

— Я теж так думаю. Мені це все не пасує.

Єва любила гарно вдягатися, у її гардеробі переважав класичний одяг у світлих тонах. Улюблений колір — бежевий і білий — вона майже ніколи не знімала. У певні дні вона обожнювала «тотал блек».

Звісно ж, її пристрастю були туфлі на високих шпильках і милі маленькі сумочки. Саме це становило більшу частину її гардеробу.

У підсумку вона обрала світлі легінси, легку білу бавовняну футболку та зручні кросівки. Волосся зібрала у недбалий хвіст, залишивши кілька пасом біля обличчя, які злегка завивалися у легкі локони.

Подивившись на себе в дзеркало, поправивши денний макіяж і нафарбувавши губи блиском, Єва посміхнулася.

Сьогодні їй хотілося вірити, що Оллі справді підготував для них щось особливе. Річниця вже скоро. Три дні й рівно рік, як ми разом із цією чудовою людиною. Скільки прекрасного він для мене робив. Знову посміхнувшись своєму відображенню.

Здавалося, зовсім недавно вони познайомилися, а тепер у них уже був свій дім, свої звички, Томі й ціле життя, яке поступово ставало спільним.

Обернувшись до поличок із сумками, Єва взяла сумку й вийшла зі спальні.

Внизу, на під’їзній дорозі біля будинку, її вже чекав чоловік.

Він стояв біля машини, перевіряючи щось у телефоні.

Зачинивши двері та взявши Томі за руки, Єва попрямувала до нього.

— Ну, нарешті, — сказав він, піднявши очі.

— Я довго? — запитала Єва у чоловіка, кинувши на нього запитальний погляд.

— Хвилин сорок. Ми домовилися на третю, а вже майже четверта. Ти ж знаєш.

— Так, вибач мені. Знаю, ти любиш, щоб усе було чітко, я відволіклася, бо закінчувала тіні на своїй новій картині й втратила відчуття часу.

— Це недовго. Я готовий чекати вічність, тим більше, що справа важлива. — Посміхнувся Оллі й нахилився, щоб поцілувати свою дружину.

Їхній поцілунок був недовгим, привітним і ніжним.

— Дякую, для мене це важливо.

Він взяв сумку Єви й відчинив задні двері, щоб покласти її на сидіння.

— Томі з нами?

— А хіба могло бути інакше? — м’яко відповіла Єва.

Єва сіла з малюком на переднє сидіння, і Оллі зачинив за ними двері.

На вулиці було спекотно, незважаючи на те, що вже була четверта година. Обійшовши машину, Оллі сів за кермо й увімкнув кондиціонер.

Серпневе сонце стояло високо, повітря було сухим і теплим.

Поглянувши крізь вікно на дорогу, вона побачила, що вулиця була заставлена машинами. Але, оглянувши всі машини, вона зупинила погляд на одній із них — це був чорний позашляховик Range Rover Sport. Знайома машина, — замислилася Єва. Але тут її відволік Оллі, і вона переключилася на чоловіка.

Вона нахмурилася.

— Сьогодні дуже спекотно, — заговорив до Єви Оллі, і вони повільно рушили по доріжці.

Це була класна велика машина від Mercedes-Benz ML, чорного кольору з чорним салоном. Машина була зовсім новою, Оллі придбав її на початку літа.

Томі влаштувався поруч з Євою на передньому сидінні.

— Ну що, готова? — запитує Оллі з піднесеним настроєм.

— Навіть не знаю. Сумнівно. Ти весь час говориш загадками. Не знаю, як правильно реагувати.

Він подивився на неї, взяв за руку й притягнув ближче, продовжив:

— Тому що хочу зробити сюрприз.

— Я не люблю сюрпризи.

— Брешеш.

— Не брешу.

— Брешеш.

Єва розсміялася. Вона справді любила його сюрпризи.

Машина продовжувала рух повз будиночки їхніх сусідів, а потім, звернувши праворуч, вони виїхали на головну дорогу.

Перші двадцять хвилин вони їхали знайомою дорогою.

Єва дивилася у вікно, іноді розмовляла з Оллі, іноді відповідала на повідомлення.

Томі більшу частину часу лежав поруч із нею.

Потім місто залишилося позаду. Виїхавши на міжміську трасу, сонце ніби світило яскравіше крізь панорамний дах.

Будинки стали траплятися дедалі рідше. Проїхавши ще хвилин п’ятнадцять, асфальт змінився на вужчу дорогу.

По обидва боки з’явилися особняки. Було зрозуміло, що це якийсь передмістя іншого міста.

Єва підняла очі від телефону.

— А далеко ще?

— Ні.

— Ти вже так казав.

— Бо справді недалеко.

— Ми куди взагалі їдемо?

Оллі посміхнувся. Натиснувши на гальма, він зупинив машину посеред дороги.

Обернувшись до Єви, він каже:

— Скоро побачиш. А тепер пересядь, будь ласка, назад.

Єва заперечно похитала головою.

— Ненавиджу, коли ти так робиш. Мене лякає те, що ти так гальмуєш, і я не пересяду!