Розділ 2. Ранок

Єва прокинулася від сонячного світла. За вікном панував спекотний серпень. Крізь відчинене вікно було чути спів птахів, а легкий вітерець розвівав сніжно-білі тюлі.

Крізь нещільно зачинені штори в кімнату пробивалися теплі смуги світла, лягаючи на біле покривало й зігріваючи оголене засмагле тіло Єви.

Вона кілька секунд просто лежала, не розплющуючи очей, і насолоджувалася прекрасним ранком.

У голові було порожньо. Ніч минула, не залишивши й сліду в її свідомості про дивний сон цієї ночі.

Єва різко розплющила очі від стуку в будинку.

Це її коханий, — подумала вона, не поспішаючи розплющувати очі.

Вона подивилася на стелю. Подумавши про чудову погоду за вікном, вирішила запропонувати Оллі прогулятися сьогодні ввечері в парку. Перевернувшись на бік, спалах, і перед очима постало озеро, темне й таємниче. Це був сон: мені снилося озеро, і… все обірвалося. Тихо під ніс прошепотіла собі Єва.

Вона потерла очі долонями і, поміркувавши мить, більше нічого не згадавши, встала з ліжка.

— Ну й присниться ж таке… — буркнула вона, її не полишало дивне відчуття після сну.

Озеро. Темне… Що б це означало?

Повернувши голову до ліжка, вона побачила, що Оллі вже встав, і, вирішивши приєднатися до чоловіка на сніданок, попрямувала зі світлої кремової спальні, де посередині між двома великими вікнами стояло біле ліжко з мусліновими простирадлами, освітлене променями сонця, до господської ванної.

Закінчивши всі справи, Єва раптом щось почула.

З коридору долинув звук кроків швидких лапок, а потім веселе скиглення.

Це був її маленький хлопчик. Єва посміхнулася.

— Томі… Ну, привіт, мій хлопчику. Присівши на одне коліно, вона обійняла свого улюбленого песика. Томі лизнув її щоку, у відповідь засміявшись, Єва поцілувала його в носик.

Накинувши легкий шовковий халат, вона вийшла зі спальні й попрямувала довгим коридором до кухні.

Аромат смачної кави поширювався по всьому коридору й приємно лоскотав ніс Єви.

Слідом за нею, на п’ятах, біг Томі й постійно натикався носом їй у ноги.

Спустившись сходами й повернувши ліворуч, ми потрапляємо у святая святих цього будинку — кухню, це було найбільше приміщення їхнього дому. Увійшовши в круглу арку, у центрі ми побачили великий кам’яний квадратний острів із барними кремовими м’якими стільцями зі спинкою.

Зліва біля стіни була велика робоча зона з безліччю техніки та шаф для приготування їжі. Праворуч від острова було велике арочне вікно з видом на передню частину будинку з зеленими газонами та великими кущами гортензії. Біля вікна стояв невеликий круглий столик для сніданків, за яким майже ніхто не сидів.

Вглиб приміщення, у правому кутку, стояв великий стіл зі стільцями біля білого кам’яного каміна, завжди прикрашений вишитими скатертинами та дрібними вазами з квітами.

Тут проходили всі чудові вечори, де Оллі та Єва проводили час удвох і з друзями. Ліворуч від столу був вихід до господарських приміщень і на задній дворик.

Оллі стояв біля кухонної стійки, готуючи сніданок на двох. Він був занурений у справу, але, почувши її кроки, обернувся.
— Доброго ранку, соня. Посміхнувшись широкою білосніжною посмішкою, він потягнувся до Єви, щоб отримати ранковий поцілунок.

— Доброго. Ласкаво відповівши, вона віддячила йому приємним поцілунком.

— Сніданок майже готовий, сідай, кохана. — Сказав Оллі й продовжив доробляти свій

шедевр.

Оллі махнув ножем у бік острова, вказавши на чашку кави, і сказав:

— Як ти любиш, соня, дуже гарячу й міцну.

Вона подивилася на чашку, потім на нього.

— Ти знову приготував мені каву? — мило хихикнула Єва.

— А хто ж іще? — здивувався Оллі.

Єва посміхнулася. Вона знала, що щоранку чоловік готує їй каву саме таку, яку вона любить. І щоранку вона задає це саме питання, це вже як традиція.

— Я можу сама. Констатувавши факт, вона сіла за кухонний острів, перед своєю чашкою.

— Знаю. — Цілком спокійно відповів він, без тіні роздратування. Повернувшись до неї, він взяв дві великі порцелянові тарілки зі сніданком. Одну поставив перед Євою, а іншу — на свою серветку.

Поцілувавши її в скроню, він сів поруч і почав снідати.

Єва, захопившись ароматом щойно приготованого сніданку, подивилася на Оллі й з посмішкою сказала:

— Оллі, боже, це так смачно пахне, я така голодна. Перед нею стояла велика тарілка, на якій красиво викладено омлет, посипаний зеленню та пармезаном, навколо — нарізаний кружечками огірочок, викладений рівненько, як під лінійку, та кілька кубиків сиру.

Вона завжди дивувалася, наскільки треба бути педантичним, щоб так рівненько все викладати на тарілочку. І справді, у Оллі була така риса характеру: він любив порядок, щоб усе завжди було на своїх місцях, і завжди дотримувався цього в житті.

Томі вмостився біля її ніг. На кілька хвилин у будинку стало зовсім тихо.

Аромати змішалися, вони сиділи й обоє були занурені у свої думки.

Звичайний ранок.

Єва зробила ковток кави. Поглянувши на Томі, подумала, що собачку треба погодувати, але Оллі ніби прочитав думки Єви й каже:

— Томі нагодований і вже погуляв. Сьогодні в нього був хороший апетит, ніби захищав тебе всю ніч. Посміхнувшись, Оллі відвернувся й продовжив снідати.

— Мені сьогодні приснилася така нісенітниця. Темне озеро. Дивно себе почуваю.

— Сказала Єва, не зважаючи на Оллі, продовжуючи пити свою гарячу каву.

Оллі подивився на неї й каже:

— Кошмар? — Піднявши брови.

— Швидше дивний сон. Я його не пам’ятаю. Тільки мої відчуття. Похитала плечима, ніби знявши напругу.

— Що снилося? — Взявши свій еспресо й зробивши маленький ковток, — сказав Оллі.

Єва замислилася. Намагаючись повернутися в ніч і щось пригадати.

— Озеро. — Вона вимовила це майже недбало.

Оллі кивнув.

— І що з ним? Не розуміючи, що тут такого.

— Не знаю. — Єва посміхнулася. Гаразд, це всього лише сон, — витиснувши милу посмішку, вона перевела погляд уперед.