Розділ 1. Сон

Спекотної літньої ночі Єві снилося озеро. Вона не знала, де саме вона перебуває і як сюди потрапила, але почуття змішувалися, а тривога наростала. І раптом, у якийсь момент, машина вилетіла на вузьку дорогу, що пролягала впритул до озера; мчачи вздовж озера, вона майже зникла у високій траві. Колеса підстрибували на нерівностях, гілки хльостали з боків, а за вікном миготіли темні дерева; обернувшись праворуч у вікно й побачивши озеро так близько, вона злякалася, що провалиться в нього; обійнявши свого собаку, вони продовжили гонку, ніби на виживання.

Оллі сидів за кермом. Його погляд був прикутий до дороги, він мчав, не помічаючи нічого й нікого, Єва сиділа ззаду, притиснувши до себе Томі.

Мальтіпу зазвичай не любив довгі поїздки й починав неспокійно крутитися, щойно машина зупинялася довше, ніж на кілька хвилин. Але зараз він сидів абсолютно тихо. Малюк притиснувся до своєї господині, відчувши її хвилювання.

Єва мигцем поглянула на малюка й провела долонею по його спині, щоб трохи заспокоїти.

— Усе добре, мій хлопчику.

Томі підняв голову й схвально подивився на свою господиню.

Попереду, почувши голос Оллі, Єва підняла очі й подивилася туди ж. Почало нахлистати хвилювання й страх, пряма стежка закінчувалася, і починалося щось нереальне… Міцно стиснувши собачку й вхопившись за ручку чорного позашляховика, заціпенівши від страху зараз розбитися й впасти машиною в озеро, Єва заплющила очі.

Стукіт коліс змінився на сильний гул, було зрозуміло, що машина з’їхала зі стежки на бетонну дамбу, яка занурювалася під воду в це саме озеро. Трохи розплющивши очі, спочатку вона побачила лише сріблясту смужку, потім озеро відкрилося повністю.

Воно було величезне, тягнулося вдалину. Темне й нерухоме, незважаючи на те, що був білий день. Жодної хвилі. Жодної людини. Лише вода й висока трава, що тягнулася вздовж берега.

Потім погляд перескочив прямо між сидіннями, Оллі не зменшував швидкості й мчав, натискаючи на газ, по схилу.

— Куди ми їдемо? — запитала Єва.

— Ми зараз розіб’ємося й потонемо! — з острахом промовила вона.

Він не відповів.

— Оллі?

Чоловік продовжував дивитися вперед.

Єва нахмурилася.

— Ти мене чуєш? — трохи істерично запитала вона.

Цього разу він подивився у дзеркало заднього виду.

Їхні погляди зустрілися, всього на секунду.

Але вираз його обличчя змусив Єву замовкнути. Вона злякалася — щось темне промайнуло в його очах. Вона не могла зрозуміти, що саме було не так. Оллі не виглядав як зазвичай.

Занадто спокійний, зібраний, але водночас у його очах проглядалося божевілля, яке вона не могла пояснити.

Трохи роздратований її запитаннями, він сказав:

— Усе буде добре.

Але очі… Вони ніби кричали: «Ні!»

Страх.

Потім попереду видніється підмосток, на краю стоять люди. Ще не зрозуміло, хто саме там стоїть, але машина продовжує мчати на повній швидкості, і Єва зі страхом кричить: «Там люди!», але Оллі не помічає ні її, ні слів і влітає з гуркотом на бордову платформу; миттю вони помічають, що ці люди — це були жінка та чоловік у поліцейській формі, поруч із ними стояла маленька дівчинка в сукні, тримаючи м’яку іграшку в руках.

Томі раптом заскиглив.

Мить.

Щось вдарилося об капот. Піднявши очі крізь панорамний дах, Єва намагалася розгледіти, що летить. Думки були про маленьку дівчинку, яка стояла, але, обернувшись, вона залишилася стояти позаду.

— Фух!!! Я думала, ти збив дитину! — кричить Єва на Оллі й б’є його по плечу.

Єва відчула, як по спині пробіг холод і жах від того, що могло статися!

— Оллі…

Чоловік різко загальмував.

Єва нахилилася вперед.

— Що сталося? — запитує вона.

Оллі вийшов з машини. Схвильований. Просто відчинив двері й вийшов.

— Оллі! — крикнула услід Єва.

Він не відповів.

Єва дивилася на нього й зовсім не розуміла, що відбувається.

Він ішов прямо стежкою, яка закінчувалася попереду, метрів за двадцять; у кінці стежки починався ліс — не густий, зовсім молодий.

Він зупинився й не обернувся на прохання Єви. Просто стояв, ніби чогось чекав.

Єва відчинила двері машини. На мить вона завмерла, поглянувши крізь скло на свого чоловіка. Подумавши про те, що щойно сталося?!

Вистрибнувши з позашляховика, вона взяла Томі на руки й відпустила собачку бігати у своїх справах.

Повільно вона підходить до чоловіка, щоб поговорити з ним про те, що сталося, але, не встигнувши відкрити рота, її відволікає звук зламаної гілки, але явно не під її ногами.

Десь за спиною.

Вона повільно обернулася. На дорозі стояв чоловік, Єва не бачила його обличчя, лише силует.

Серце забилося так сильно, що стало боляче. Вона відчула дивну тривогу.

Силует людини був їй незрозумілий, за мить вона зрозуміла, що там стоїть чоловік, високий, міцної статури й одягнений у все чорне.

Вона знову поглянула на Оллі.

Він і досі стояв спиною до неї, не обертаючись.

І раптом Єва зрозуміла, що найбільше її лякає не незнайомець і не те, що вони ледь не потонули. Її лякало те, що Оллі нібито знав цю людину.

Нібито чекав на нього.

— Оллі…

Він нарешті обернувся й суворим поглядом подивився на Єву, перевів погляд за її плече на силует.

Вона зрозуміла, що обличчя в нього було вже не те, що раніше. Це був не той чоловік, якого вона кохала й була готова прожити з ним усе життя, душа до душі.

— Це глухий кут!! Тихим голосочком сказала Єва, поглянувши на Оллі з мокрими очима й тривогою.

І прокинулася.

Кілька секунд вона просто лежала, її тіло було ніби ватяне, не розуміючи, де вона перебуває. Темна спальня й тиша.

Рівне дихання поруч давало їй зрозуміти, що цей сон закінчився.

Оллі, її чоловік, спав, повернувшись в інший бік, його рівне дихання повільно піднімало груди.

Єва різко сіла. Прокручуючи сон у голові, серце калатало, і неприємне відчуття навалилося на неї, але вона відігнала погані думки тим, що це всього лише сон.