Я провалюсь в темну безодня, холодну, покриту непроглядним мороком. Відчайдушно намагаюсь кричати, проте з рота виривається хрип, а горло нестерпно пече. Хаотично махаю руками й сама себе буджу. Зірвавшись, важко дихаю. Обличчям стікають дрібні краплинки поту, в голові шумить, і я не можу втямити, де сон, а де реальність. Через кілька секунд приходить прозріння. Жахливе, не зрозуміле прозріння.
Поруч хтось крутиться, видаючи протяжний, грудний стогін. Боковим поглядом помічаю оголену чоловічу спину, рельєфні м’язи рук. З переляку обхоплюю себе долонями і вражаюсь ще більше, бо я абсолютно гола. Ні спідньої білизни, ні коротенької нічної сорочечки, у якій звикла спати.
Під ковдру взагалі страшно заглянути.
Тіло поруч знову подає ознаки життя, перевертаючись обличчям до мене. Під пасмом русявого волосся впізнаю Олексія, що добросовісно продовжує сопіти в моєму ліжку. У моєму! У моєму будинку!
Небо, що відбувається?
Знаходжу у собі сили підірватись з постелі.
Обмацую себе поглядом —довгим, липким, проникливим. Невже? Невже? Невже?
«Ні», — з відразою відзначаю про себе.
Між нами нічого не було. Олексій прокинеться і пояснить, куди зник наш одяг. А зараз мені потрібно в душ, змити бруд минулого дня та упорядкувати думки. Підлога зрадницьки рипить під ногами і я не встигаю втекти.
— Доброго ранку, сонечко. Замри, будь ласка, на місці. У світлі ранку ти неймовірна.
Я повільно озираюсь. Мене без сорому роздивляються волошкові очі. У них сплітають бажання і ще щось, що не пояснюється словами.
—Повернись у ліжко, поспимо годину.
До мене нарешті приходить розуміння, що за вікном давно панує день і зараз далеко не ранкова година. Забувши про власний сором, кидаюсь до мобільного телефону, залишеного на приліжковій тумбі. Майже дванадцята. Новина обливає крижаною правдою. Я катастрофічно запізнилась на роботу, і щобільш, не чула жодного дзвінка від Лізи. Їх назбиралось понад двадцять. Останній лунав хвилин тридцять тому. Я добре знаю, що відключити звук ніяк не могла, бо це не входить у мої правила. Кидаю на Олексія недовірливий погляд.
— Навіщо ти вимкнув звук?
Ошелешено свердлить мене блакиттю заспаних очей.
— Я б не посмів самостійно приймати подібне рішення. Впевнений, ти зумисне поставила на режим вібро. Невже не пам'ятаєш?
Я заперечно хитаю головою і потуплююсь від сильного болю. До горла підступає приступ нудоти. Не можна скільки пити, точніше пити потрібно з розумом. Я, мабуть, нещадно перебрала з спиртним. Шкода, абсолютно нічого не пам’ятаю.
— Повертайся до мене, — ляскає долонею по вільній частині ліжка. Все одно екватор робочого дня. У тебе ж є заступник?
— Є, але справа в іншому.
Поки Олексій не встиг заперечити, я ховаюсь у ванній кімнаті. Довго ніжитись теплими струменями води не дозволяю собі. Висушивши волосся та закутавшись в шовковий халатик, змушена знову вибиратись у спальню.
Гамзатова застаю за перегляданням гаджета.
—Ти не збираєшся додому? — цікавлюсь якомога серйознішим тоном.
— Ні, — поспішає відповісти, не відриваючи погляду від екрана. — Я б хтів повторити шалену ніч.
— Збожеволів? Між нами нічого не було.
Мої слова викликають у хлопця самовдоволену усмішку, з якою він відкидає тонке простирадло. Чоловіче тіло оголене.
— Не ображай мою гордість, зайчику. Просто так хлопець і дівчина не прокидаються в одному ліжку.
— Послухай! — я картинно підводжу руки догори. Усередині довгими пагонами проростає відчайдушний спротив реальності. — Я вчора перебрала, і все це — якесь непорозуміння.
Водночас прокручую в голові слайди вечора, проведеного в компанії давнього друга. Він влаштував справжнісінький романтичний вечір, про який тільки може міряти принцеса. Смачна вечеря, свічки на столі, скрипаль і зоряне небо над головами. Вино виявилось дещо терпкуватим, я навіть поглянула на етикетку та пожартувала, мовляв, придбали підробку. А далі повне забуття.
— Даремно ти так, — по-справжньому ображається Олексій. Він відшуковує штани, білизну. — Наш шлюб — вигідний для всіх сторін. Мій тато хоче об’єднати дві компанії, запустити нову лінію виробництва. Якби ти менше пропадала в офісі й не забивала голову лишніми дурницями, всім було б легше. До речі, ти ж мультики малювала? Не плануєш повернутись до старого хобі?
— Ти відмовляєш мене від крісла генерального директора батькової імперії?
— Припини, — хмикає у відповідь. — Одні суцільні борги, хоч потенціал, як каже татко, хороший.
Я залишаюсь посеред кімнати одна однісінька. Гамзатов зникає в коридорі, полишаючи після себе неприємний осад та хвилювання в душі. Несподівано з першого поверху долітає гучний голос нареченого:
#8941 в Любовні романи
#3481 в Сучасний любовний роман
#3006 в Сучасна проза
Відредаговано: 16.08.2022