Глава 4

"Приховувати свої почуття – пуста справа, краще їх просто не мати.

— З просторів інтернету."

Нічого не передбачало біди, але завжди є одне "але", як відомо. Сьогодні у Ліни був на диво хороший настрій, що буває рідко. Можливо це за приїзду рідних, а можливо, як хтось подейкують за того самого Данила, який часто почав відвідувати кабінет сталевої леді. Такі чутки поширилася офісом і навіть дойшли до Ліни, неприємно звичайно, що ходять такі чутки, але у якійсь мірі Ліні було начхати на це.

– Привіт Марку, - Ліна відкинулася на спинку свого робочого крісла, думаючи чому давній друг телефонує, але довго гадати не прийшлося, адже цей шибеник завжди говорить чітко по справі

– Привіт подружко, - із динаміку долинув такий рідний голос, який дівчина не чула близько двох місяців, останній раз це було у супермаркеті при виборі продуктів, коли друг вибмра зі сином, який йогурт одобрила б мама малюка, – Я сподіваюся ти не забула, що завтра день народження у твого похресника, - точно,лупнула себе по голові Ліна і в голові смачно матюкнулася, адже недавно сама згадувала, що малому Ромчику має бути п'ять років, а вона давно його не відвідувала, а їй, як хрещеній було соромно за це, – тому ми завтра чекаємо тебе у себе на святкування.

– Звичайно ж я пам'ятаю, хіба я могла забути, – Ліна поставила галочку у себе в голові,  що брехати не буде більше, але зразу ж забрала її бо без цього в її житті ніяк, – Я обов'язково буду.

Друзі де поспілкувалися декілька хвилин і розпрощалися, а Ліна закінчивши свої справи вже прямувала до машини, як згадала, що напевно гроші малюку на подарунок не підійдуть і вирішила з'їздити у дитячий магазин, зразу своїм щось прикупить.

Увійшовши в магазин з іграшками дівчина розгубилася, адже їй спало на думку, що вона б хотіла купляти уже іграшки своїй маленькій принцесі, або маленькому хулігану. Хмикнувши Ліна пішла оглядати сучасні технології, адже іграшками назвати це було складно, у її дитинстві точно не було машинок на пульті чи барбі у яких не відпадає рука чи нога взявши в руки. 
 

Думки про власних дітей дівчина вирішила заховати у дальній кут голови, адже для цього потрібна сім'я, а будувати її поки що ні з ким, та й будувати її потрібно з людиною, яку кохаєш, а в кохання Ліна вірила, тому що сама зростала у такій сім'ї і для своєї дитини вона хоче також ж, ну а поки що всю свою любов вона віддає Лілі. Тому проходивши кілька хвилин по рядах Ліна зупинила свій вибір на хлопчачому електромотоциклі та невеличкому мʼякому зайчику для символіки, адже дитячий транспорт точно ненадовго, а зайка залишиться для далекого світлого майбутнього. Для своїх ж шибеників, які чекають її вдома Ліна обрала великий універсальний конструктор лего. 

Ліна майже дійшла до каси, як у очі на полицях у кутку вона побачила фарфорових лялечок, а саме в очі їй кинулася маленька Ліна, так-так це вона, у неї була така в дитинстві, батьки подарили їй таку ж лялечку на Лінинине пʼятиріччя і назвали її «маленька Ліна», але коли вони робили ремонти вона десь загубилася, на що спершу ніхто й уваги не звернути, проте з часом дівчина побачила її пропажу і вимагала знайти її лялечку. Батьки шукали всюди, але так і не знайшли її, до того ж навіть не знайшли таку ж на полицях магазинів, згодом дівчина забула про неї, а тепер ось. 

Ліна покрутила лялечку з боку на бік. Миленьке біленьке личко і акуратний носик, одягнена у блакитне платтячко в горошок, а на русявому довгому волоссі причеплений літній соломʼяний капелюшок. У руці ж лялечка тримала кошик з справжніми пелюстками квітів, які були залиті епоксидною смолою, що дає змогу квітами не завʼянути і мати чарівний вигляд. Ця «маленька Ліна» була непохожа на інших фарфорових колекційних ляльок, але вона мала у собі якусь особливу чарівність, за що зразу сподобалося Ліні у дитинстві і зараз тримаючи цю знахідку дівчина розтлумачила її як хороший знак.

Додому Ліна поверталася у чудовому настрої, а на сусідньому сидінні біля неї лежала її маленька Ліна, яку вона поставить у себе у кімнаті і більше не дозволить щоб вона зникнула.