Глава 3

Глава 3

"Щасливий той, хто вважає себе щасливим. 

— Генрі Філдінг"

Ліна запросила Діану на вечерю, щоб сказати про свої наміри  та нарешті побочити сестру. Дівчина давно не їздила в село до рідних. У роздумах та роботі дівчина навіть не почула коли до кабінету постукали. Звук ставав дедалі гучнішимта наполегливіше, тому Вона врешті-решт звернула увагу.

– Зайдіть, - дівчина відкинулася на спинку крісла та звернула свою увагу на гостя, першим, що Ліна побачила були чорні кросівки далі такого ж кольору джинси та чорна обтягнута футболка. Подумки дівчина оцінила тіло і тільки потім побачила самовдоволену посмішку з білими, як у рекламі зубами.

— Ти не забула, що у нас сьогодні зустріч, – Данило плюхнув свою п'яту точну на зручний диван і від задоволення ледь не замурчав, як той кіт, який наївся сметани. Ліна лише похитала головою і подивилася на годинник.

— Ні, але зустріч лише за півгодини, зараз обідня перерва, – відповіла дівчина.

— Знаю, тому пропоную обговорити все десь у затишній кофейні, – Даня відкрив одне око і підморгнув.

Пару хвилин Ліна думала над пропозицією, адже, якщо Вона скоріше закінчить то буде час походити по магазинах, щоб купити щось до вечері і не прийдеться заказувати доставку їжі.

— Добре, але я повинна дочекатися Валентину Сергіївну, дати завдання і тоді можна буде іти.

Увесь час, що вони провели у кабінеті, чекаючи на секретарку, ніхт о і слова не вимовив, хоча хлопець розглядав дівчину повністю, а Вона сердилася, ні не на нього, на себе, але ніхто не міг її засоромити, а під поглядом Дані Ліна почуваєть незручно, таке враження ніби Вона зовсім без одягу.

*

— Достатньо на сьогодні я думаю, - Ліна подивилася на годинник, який висів у цій затишній кофейні, яку саме Даня запропонував йому і кивнула в підтвердження своїх слів.

— Так, на сьогодні достатньо, давай пообідаємо тепер нормально ? Хочу з тобою дещо обгорити... Умм дещо особисте.

Дівчина погодилася, все таки, цікавість завжди була сильною стороною Ліни, а можливо вона залишилася через те, що була голодна. Так точно через цікавість і через голод і аж ніяк через красеня, що сидить напроти дівчини.

— Лін, ти дійсно не пам'ятаєш мене ? - запитав Даня і подивився прямо на дівчину, яка залишила свій суп і відтворила дію хлопця, щоб дивитися йому прямо в очі.

— Ти про що ?, - Ліна й не помітила, як сама перейшла на "Ти" — Що я повинна пам'ятати ? Ми раніше зустрічалися ?

Хлопець стенув плечима і продовжив далі їсти свою запечену картоплю так і не відповівши на питання. Що мав на увазі Даня ? І збирається говорити, якщо вже почав чи ні ?

*

– Лінааааа! Нарешті я з тобою, - Ліна з радісним вереском застоибнула сестрі на руки та вони почали крутитися, як малі діти. З порога на них дивилася тітка зі своїм сином та з валізами.

— Твої батьки пишалися б тобою... - тихо промовила Діана та Ліна всеодно почула і так уже ледь-ледь стримуючи сльози вона легко поставила молодшу сестру на ноги і обійняла жінку, яка у певній мірі заміняє їй з Лілею рідну матір.

Вечеря пройшла у досить сімейній атмосфері, хоча і було видно, як важко дається говорити Діані у квартирі сестри, де більше її немає. Обговоривши все і вся вони вирішили, що в село більше ніхто не повернеться, за винятком їздити доглядати за будинком.

— Я сумувала за тобою.. і за мамою сумую і татка не хватає, - мовила Ліля, яка лежала у ліжку біля Ліни.

— Я теж сумувала зайченя і за ними.. теж, сумую, спи сонце, я з тобою, - поривисто мовила старша сестра. Якби ж хтось знав наскільки сильно їй не хватає батьків...