Глава 2

"Поваги заслуговують ті люди, які незалежно від ситуації, часу і місця, залишаються такими ж, якими вони є насправді.

-Eminem-"

Літо яка чудова пора року, теплий легенький вітерець повіює з сторони в сторону, нібито нагадуючи що відпочивають у цей період тільки школярі і студенти які не працюють, адже інших чекає робота.

Сьогодні Ліна проснулася з думкою, що цього дня все повинно стати на свої місця, все повинно змінитися. Тому заходячи у офіс всі дуже здивувалися коли побачили маленьку дівчинку з розпущеним волосся до того ж одягнену у прості джинси та білу футболу, цей образ чітко підкреслював її фігуру, а ще без макіяжу їй геть не можна було дати 26 років, скоріше 22. Працівники навіть не впізнали б свою "Сталеву леді" якби не зустрічали її на роботі щодня.

Дівчина йшла поволі, усміхаючись та вітаючись зі всіма працівниками. Дехто думав навіть що вона не вміє цього робити, адже ті хто працюють недавно не бачили її усмішки. Та ті люди, що працюють з часів створення компанії були раді, що Ліна оговтується. Насправді тих які працюють від початку не так і багато.

Таких працівників декілька, це зам. відділу продаж Микола Іванович, а також друг батька Ліни від часів створення фірми. Маргарита Михайлівна університетська подруга батьків Ліни а також і головний бухгалтер. І Валентина Сергіївна, це старша жіночка, якій на вигляд не більше 40 та насправді їй набагато більше, хоча працювати вона може і вдень і вночі та не стомлюватися, тому Ліні підходить як працює ця немолода та не дуже і то стара жінка.Валентина була нянею Ліни з 3 років і вчила її англійську мову з 8 років, тому зараз цією і ще польською мовою дівчина володіє досконала. Та насправді Валентина Сергіївна давно пройшла курси для секретарів тому у фірмі вона почала працювати тоді коли Ліні виповнилося 18 і дівчині не потрібен був репетитор а з Лілею сиділа мама, жіночка яка так привикла до цієї сім'ї пішла працювати секретарем на їхню фірму. 

Валентина Сергіївна має двоє синів і одну доньку. Найстарша з них Оксана, яка має двоє дівчаток-близнючок котрим по 10 років. Давид - середня дитина у сім'ї, зараз він одружився і живе за кордоном де вони з жінкою виховують одну дівчинку, а у Романа свій бізнес та наречена.

Дівчина з чудовим настроєм пройшла у прийомну де її зустріла така ж усміхнена Валентина Сергіївна, і по її лицю можна сказати, що вона задоволена що дівчина оговтується.

– З повернення! - тихо прошепотів жіночка, та голосніше додала, – Ангеліно Владиславівна на Вас чекає директор фірми "New Company" у вашому кабінеті, - Дівчина усміхнулася згадуючи чоловіка з яким хотіла давно укласти договір, адже їхня компанії найвідоміша у місті та поза ним. По Україні вони мають велику кількість офіс яких незлічити, їхня компанії спеціалізується на будівництві парфюмерних магазинів ти магазинів одягу.

Десь місяць тому Ліна зустріла його у невеличкому кафе у центрі міста, і вона вирішила що це її шанс, адже впізнала його коли тільки відкрила двері кафе, тому що багато читала про нього і його фірму в інтернеті. Та багато інформації знайти не вдалося, видно що чоловік не любить "світитися", та виставляти сім'ю на показ.Тому про нього було мало що відомо, та фотографії все таки були, менше 10 напевно, але були. Ось так вона його і впізнала.

Тому не втрачаючи ні секунди підійшла до нього, і їй вдалося вговорити його на зустріч в одному з офісів та заключити угоду, яка буде вигідна для обох фірм. Тому Ліна як ніколи чекала цього дня.

– Доброго дня Тимофій Макс... – Вона розгублено поглянула на хлопця який сидів на її диванчику з боку біля столу та швидко опанувала свої емоції та "наділа" ту саму маску "Сталевої леді" і почала пристально оглядати його з ніх до голови. Чорні кросівки такіж чорні джинси та біла сорочка яка була відкрита на перші три гудзики та рукави підкочені до ліктів.

— Данило, можна просто Даня – хлопець піднявся з місця та подивився на дівчину зверху вниз, адже діставала вона йому десь до плеча. Хмикнувши, він запитав те що хотів дізнатися найбільше, — ти хто ?

Якби не постійні тренування на витримку дівчина вже давно б розгубилася, 

але Ліна повільно обійшла хлопця та попрямувала за стіл, потім сіла і аж тоді підняла голову і налагодила зоровий контакт, їй подобалося говорити з людьми дивлячись у вічі. Так набагато простіше визначити емоції людини, а у нього вони були такі, з ноткою веселих хитрощі, хоча колір був такий як свіжо звареної кави. Ліни намить навіть здалося ніби ця кава просочилася у її кабінеті і цей запах був такий терпкий, що їй захотілося кави, хоча Ліна надає увагу більше чаю.

Хлопець явно хотів дізнатися відповідь та своє питання та непорушував тиші і стояв на тому ж місці не розриваючи зорового контакту з її очима, які так і манили до себе.

— Я не буду задавати пустих питань та тратити час, – нарешті заговорила Ліна і вказала очима на крісло біля столу, Даня сів та почав чекати що саме дівчина скаже далі, — Моя секретарка не стала б впускати в мій кабінет посторонніх, а також у мене зараз зустріч з важливою людиною і якщо я правильно зробила висновки Ви той кого відправив Тимофій Максимович замість себе. Отже, я права ?

— Ти близька до істини, – Данило усміхнувся побачивши як скривилася на слові "Ти" Ліна, все таки Він не любитель ділових стосунків, — Мій батько, Тимофій Максимович, захотів відпочити і від вчорашнього дня всі його обов'язки виконую я, тому давай перейдемо на "Ти" і будь добра, скажи нарешті своє ім'я, тому що коли його говорила твоя секретарка я не дуже уважно слухав, — Він стенув плечима, та підпер голову руками які поставив на стіл, тим самим показуючи, що уважно слухає.

— Ангеліна Владиславівна, думаю час перейти до справи, якщо Ви звичайно не проти, — чоловікові не сподобалося, що його "прохання" проігнорували та він мав забагато справ щоб втрачати час.

Приблизно дві години вони вирішували питання, сперечалися, обговорювали деякі питання та нарешті дійшли згоди і підписали контракт. Це були найдовші переговори за всі роки які Ліна працювала, адже Даня не на жарт виводив дівчину зі себе, та вона цього не показувала.