Глава 1

"Погано живуть ті, які все життя лише збираються жити.

-Публій Сір-"

Вийшовши з роботи Ліна поїхала додому.

"Так добре, як у себе вдома, мені ще ніде не було. Варто мені зайти додому, після важкого дня, як я найщасливіша людина. Затишок, створений мамою в нашому будинку, ні з чим не зрівняється" – подумала Ліна і її спогади знову взяли вверх над дівчиною

Вона переодягнулася в зручний в'язаний светр кольору каштану та джинси. У такому одязі її бачуть тільки рідні, та й вдягає вона таке тільки вдома тепер.А раніше це був її постійний образ, светри, світшоти, худі, джинси, міні плаття. А зараз суто діловий стиль, цей не дивно працюючи у компанії.

По дорозі до місця де зараз живуть її рідні вона заїхала у квітковий магазин та купила улюблені квіти мами – ромашки. Ці квіти були символом кохання - батьків дівчини. Мама завжди розповідала Ліні і Лілі що ці квіти їй завжди дарував їх батько, тому що вона була така ж тендітна як ромашки, пояснював він.

Коли Ліна доїхала до місця вона зупинила машину а сама закрила очі щоб зібратися з думками. Було тихо, ніби все живе навколо зупинилися.

Дівчина поволі вийшла з машини і попрямувала по стежці яка була повністю вкрита травою. Сюда вона приходить кожного місяця на протязі 2 років. Ось уже можна сказати річниця... А за місяць мала бути 30-та річниця весілля батьків, та нажаль не судилося.

Ліна присіла біла могил де на пам'ятнику були фотографії її батьків і написано "Кравченко Владислав Сергійович" та "Кравченко Анастасія Олександрівна". Вона поклала квіти біля могили та присіла на лавочку поблизу вдивляючись у такі рідні їй обличчя. Сама ж не помітила як події дворічньої давності відобразилися у голові.

2 РОКИ ТОМУ. ПОЧАТОК ЛІТА.

Щаслива сім'я поверталася зі села куди завезли молодшу сестру. Ще навесні Ліля захотіла на літо поїхати у село з тіткою Діаною та братом Тимуром – сином Діани. Вони вирішили помилуватися краєвидом та стали посеред дороги де був чудовий вид на пагорби які вкривала тільки недавно зазеленіла літня травичка, а де-не-де виднілися ромашки.

— Мамо сфотографуй мене тут, хочу назавжди закарбувати цей момент в пам'яті, – сказала Ліна посміхаючись. А й справді цей момент запам'ятався їй на все життя.

— У неї екзамини скоро, а їй в голові одні розваги, - сказав чоловік поблизу, якого Ліна та Ліля звали батьком, він сказав це з ноткою суворості але усмішка на лиці видавала його справжні емоції, — От і в кого вона така Настю ?

— В тебе любий, в тебе, – сказала жіночка яка незважаючи на свої роки була ще такою молодою на вигляд. Молодша донька мала таке ж волосся як у мами, а от Ліні досталися лише її блакитні як небо очі а волосся від Влада, її тата.

Саме це фото, яке вона зробила в останній щасливий день у неї тепер стоїть у кабінеті та вдома у її кімнаті. Кожен хто його бачив думав що з ним точно пов'язані теплі спогади, частково це так але для Ліни вони приносять лише біль.

Сім'я сіла назад у машину, а так як їхати було ще довго Ліна вирішила поспати, адже завтра повинен був бути перший екзамин. Дівчина ще не повністю погрузилася у сон тому останнє що вона пам'ятала цього дня був біль і світло, а тоді все зникло...

Проснулась дівчина місяць потому, як виявилося вона майже місяць пролежала у комі а її батьки померли на місці. Це була аварія, слідчий сказав що водій не впорався з керуванням і звернув на обочину, те що сталося побачили люди які також проїжджали поряд, вони і викладали міліцію і швидку. Ліна ще й досі пам'ятає як вона повинна була сказати малій Лілі про те що батьки загинули тому вона сказала це якомога м'якше:

– Батьки відпочивають, вони полетіли на небо і стали янголами які бачать все що ти робиш і будуть тебе завжди захищати.

Протягом року дівчина ще питала де мама і тато а далі почала рідше і рідше питати за них.

Тітка Діана також важко переживала втрату сестри але вирішила що допоможе Ліні і залишила у себе у селі Лілю. Після того як померла мати Діани і Насті вони з сестрою часто на літо приїжджали у село, де провели своє дитинство і де жили їхні батьки і вони. У рік коли сестра і її чоловік загинули Діана з 

і сином вирішила залишитися там жити, заодно забрала зі собою Лілю.

Ліна через кому не змогла побувати на похороні батьків, за що дуже переживала. Дівчина очолила компанію її батька «Professional Company» і ось уже два роки вона "процвітає".

Після автокатастрофи Ліна стала "Сталевою леді" - як часто говорять робітники компанії, за те що вона жодного разу не показала свої емоції.

Ніхто не знав скільки вона так просиділа вдивляючись у фото а часом кидаючи погляди десь у далечінь. Де-не-де були люди які також приходили сюди до рідних, але навкруги було тихо, кожен хотів побути на самоті і оплакати своє горе.

Нарешті ледь чутно дівчина озвалася:

— Я люблю Вас і завжди любитиму...Ви для мене завжди залишитися найріднішими людьми за все життя. Знаєте, а мене ж ніхто крім Вас не розумів, Ви завжди допомагали і підтримували. Але коли вас н-не...не стало, – і тут дівчина заплакала так як вперше прийшовши сюди до батьків, адже пообіцяла бути сильною і не плакати, не заради себе а заради них, – я зрозуміла як насправді вас цінувала. Але життя продовжується, хоч і без Вас, тітка каже що ви були б не в захваті побачивши якою яка стала і що ви не хотіли б щоб я існувала а не жила. І вона напевно має рацію, тому я вирішила що попробую віднайти в собі сили, стану сильною і повернуся до свого колишнього життя, але цього разу в ньому не буде Вас, мої рідні... Я впораюся заради Вас, заради себе... – Ліна стерла останні сльози та встала з лавочки і тихо сказавши, – До зустрічі, – Пішла.