Пролог

"Боятися треба не смерті, а пустого життя.

-Бертольд Брехт-"

Впевнено та з шикарною осанкою вийшла дівчина у діловому костюмі. Майже не чутно вона попрямувала до своєї білої Audi, на доволі високих підборах. Ще день залишається до початку літа та закінчення весни. На дворі цвітуть дерева і пахнуть квіти. Здавалося б такий чудовий день і настрій повинен бути чудовим, але для неї він жахливий.  Вона взагалі хотіла б щоб його не було...

Під'їжджаючи до великої будівлі, вона знову «натягнула» свою маску "Сталевої леді" та попрямувала до входу. Її не боялися, скоріше всього поважали але зачіпати її також ніхто не наважувався. Уже неповних два роки ця будівля стала їй рідним домом, за цими всіма паперами та метушнею вона просто не має часу на спогади які задушують її з середини. Привітавшись з працівниками яких зустрічала по дорозі, а також із своєю секретаркою вона зайшла всередину.

Вона відкрила свій ноутбук та набрала по скайпу уже давно вивчений номер. Здається навіть якби її розбудили посеред ночі і їй сказали розказати номер, вона не задумуючись переказала ю йооог. Поки чекала на те щоб хтось прийняв дзвінок вона усміхнулася, адже тільки з цими людьми вона і надалі залишається тією колишньою Ліною.

– Привіт, Лііінааа, - на екрані з'явилася біла головка, а так як дівчина була низенького росту то за великого столу було видно лише велитенські зелені очі які випромінювали радість. "Волосся у неї від мами" - подумала Ліна. Ця дівчина була промінчиком сонця у її житті.

– Привіт, Лііллляяя, - так само кувирком сказала її ім'я та ще дужче усміхнулася коли побачила що до екрану прямує ще одно невеличка та маленька постать.

– Привіт, Лінка, як ти там ?Чому рано не позвонила ?Ти уже на роботі ? - зразу ж засипала питаннями її тітка Діана у якої зараз живе Ліля.

Вони ще довго говорили, але коли Ліля пішла до своїх друзів які чекали на неї то Діана запитала те що хвилювало її від початку розмови:

– Сьогодні уже два роки, - вона випустила поодиноку сльозу та продовжила, – ти підеш ?

— Звичайно, - тітка уже плакала а ось Ліна собі цього не дозволяє, уже давно не дозволяє — Приїдете на вихідні ? - з надією у голосі запитала дівчина.

Діана тільки коротко кивнула головою, а після витирала сльози і уже на обличчі з'явилася привична посмішка, так похожа на посмішку її сестри...

Вони проговорили ще так п'ятнадцять-двадцять хвилин а опісля попрощалися і кожен почав займатися своїми справами. Сьогодні тяжкий день для дівчини і саме сьогодні вона прийде до такого довгоочікуваного рішення на яке так багато людей чекало, принаймі ті які справді її люблять.