20.

Всупереч моїм очікуванням, село зустріло нас не спокійною ідилією з коровами та півнями, а справжнім курортним фурором. Тут вирувало життя. Сонячні вулички були заповнені щасливими відпочивальниками в барвистих купальниках. Навкруги лунав сміх і грала музика. Повітря просякло солодкими пончиками, вареною кукурудзою та хвоєю. Прямо біля дороги продавали все — від дитячих іграшок до варених раків. Складалося враження, що Одеса просто вирішила переїхати на північ, лише замість солоного моря підкинула кришталево чисту прісну воду й густі соснові ліси.

— Ну нічого собі! Мені тут подобається, — задоволено хмикнув Тео, роззираючись навсібіч. — Скільки розваг… тільки й встигай гроші витрачати!

— Головне, щоб тут знайшовся душ, бо я зараз не втримаюся і піду митися в озері, — пробурчала я, тягнучи свою бідну валізу.

— Я б із задоволенням на це подивився…

— Нема на що дивитися, поряд зі мною риба буде дохнути.

На щастя, далеко йти не довелося. В першому ж чепурному дворі з двоповерховим дерев'яним котеджем висіла табличка «Здаються номери».

Власниця — огрядна жінка в сонцезахисних окулярах і квітчастому халаті — критично оглянула наш пом'ятий, засмальцьований табірним пилом дует і лаконічно мовила:

— На добу? Є один вільний. Напівлюкс зі зручностями.

— Беремо! — кивнув Тео, дістаючи кредитку. 

Кімната виявилася крихітною, як собача будка, проте світлою, з приємним запахом дерева... і двома окремими односпальними ліжками, розставленими по різних кутках. Я полегшено видихнула й кинула валізу біля шафи. А от обличчя Тео в цей момент треба було знімати для кіно. Його брови розчаровано сповзли донизу, а в очах згасли вогні.

— Два ліжка... — тихим, скорботним голосом промовив він, ніби йому повідомили про скасування свята. — Яка неприхована жорстокість волинського готельного бізнесу. 

— А ти знову планував спати в одному ліжку зі мною? Здається, ми це вже проходили.

— Ох, як швидко ти забула, що ми заручені! 

— Немає ромів, немає заручин. Наше подружнє життя скінчилося так і не почавшись.

— Ех… — зітхнув Тео. — Шкода.

Аж тут кишеня його джинсів вибухнула гучною мелодією. Тео витяг телефон, глянув на екран і нервово сковтнув:

— Мама… Вона хоче, щоб я відповів на відеодзвінок… Ховайся, я ж у таборі!

— Куди мені ховатися? Тут кімната два на два!

Але Тео вже не слухав. Він вмостився на ліжку, начепив свою фірмову посмішку та зняв слухавку.

— Алло, мамусь, я не можу довго говорити. Ми із хлопцями на крос збираємося... 

Щоб не заважати його побрехенькам, я підхопила сумку з речами й зачинилася у ванній.

Гарячий душ після табірного хаосу можна було порівняти хіба що із зануренням у святу воду. Коли з мене змилися рештки пилу, втоми та дух циганської кози, я відчула себе практично щасливою. Розчесала вологе волосся, перебрала свої речі й зупинила вибір на легкій літній сукні м'ятного кольору на тонких бретелях — тій самій, яку берегла для вечірніх прогулянок одеською набережною. Ну що ж, набережна Світязя теж заслужила на цей перформанс. Волосся я підколола збоку великою шпилькою з білою квіткою.

Коли я розчахнула двері ванної кімнати, Тео якраз закінчував розмову:

— ...та кажу ж тобі, після кросу одразу на турніки! Ні, ніякого алкоголю! Бувай! — він скинув виклик, витер піт із чола й повернувся до мене.

І застиг.

Він так і залишився сидіти з піднятим телефоном у руці, відкривши рота. Його очі повільно просканували мене з голови до ніг: від квітки у волоссі до легкого краю сукні, що тріпотів від протягу.

— Ого... — нарешті витиснув він із себе. Вся його звична нахабність і балакучість кудись випарувалися. — Ти…

— Що? — я грайливо склала руки на грудях, хоча від його погляду серце приємно тьохнуло. 

— Поліно... — Тео ступив крок уперед, і в його голосі прорізалися дивовижно щирі, теплі нотки. — Ти виглядаєш... просто приголомшливо. Серйозно. Я аж цей… у мене в роті пересохло.

— Дякую за комплімент, — усміхнулася я, роздивляючись його скуйовджений чуб та пом'яту футболку. — А тепер твоя черга йти в душ. А то я піду з тобою на пляж тільки за умови, що ти йтимеш у трьох метрах позаду.

— Буде зроблено! — Тео відсалютував мені, вихопив рушник і з абсолютно щасливим виглядом зник за дверима ванної.