7. Верхня полиця

- Відвернися. Я роздягнуся, бо спекотно в поїзді. - Несподівано прозвучало її прохання.
Я відвернувся і зайнявся вивченням стіни. А через пару хвилин, не чекаючи дозволу, вирішив подивитися в її бік.
Вона лежала на спині вкрита наполовину білим простирадлом. Саме в цей час ми проїжджали якийсь півстанок. І у світлі ліхтарів, що пробивалися через скло, я встиг помітити, що вона абсолютно гола. Принаймні до пояса. Було дуже добре помітно, що Олена лежить на спині. І все там в неї було дуже добре видно. 

Я вже мріяв про якісь дивовижні пригоди. Ні, якщо чесно, таке зі мною було вперше. Не те що я вперше знайомлюся з дівчиною або бачу голі груди. Ні. Ну просто ось так у поїзді. Щось я такого не пригадаю. Я лежав і думав, що мені треба робити.
Заговорити з нею чи просто лягти спати, чи щось робити?
Що? І запитати нема в кого.
Мене бентежило ще те, що Олена все-таки була старша за мене на цілих два роки. А значить досвідченіша в таких речах.
Вона мовчала і я вже збирався спати, як раптом.

- Іди до мене, — вона покликала мене тихим голосом. Чи не пошепки. – Тільки тихо. Не галасуй.
Першої хвилини я заціпенів, а потім швидко перебрався до неї. Вона посунулась до стіни. Лягла на бік, натягнувши на себе простирадло. Наталка спала на своїй бічній полиці. Відчайдушно хропла двадцятирічна майбутня студентка медінституту. А ми цілувалися під стукіт вагонних коліс. Це було дуже неочікувано для мене. Така пригода! І така дівчина поруч. Олена була неймовірна! Вона дозволила мені майже усе, тільки до поясу. 

Вибач, - зупинила вона мене. - Такі в мене принципи. В перший раз тільки так. І ніяк більше. 

Але мені і цього було достатньо, щоб почувати себе щасливим. 

- Подобаюсь я тобі? - Відірвала вона свої губи від моїх і подивилася мені у вічі. 
- Дуже! - Я був у нестямі від радості. Така дівчина, можливо, закохалася в мене майже з першої зустрічі й ще питає.
Попроси вона зараз мене поїзд зупинити, я б напевно зупинив і ще щось гірше зробив.

Попестившись і наговоривши один одному цілу купу зізнань і обіцянок, і гарних слів, вона відправила мене спати. 

- Іди. Хоч поспи небагато. Все одно вранці побачимося. Я ж сказала, щойно приїду додому, залишаю речі та одразу до тебе. Вибач, що адреси не говорю. Просто в мене батьки дуже строгі. Іди, йди, бо скоро вставати, а ми ще не лягали. 
Нарешті їй це вдалося і побажавши один одному добраніч ми заснули солодким сном закоханих.