5. Цигарки

Ми з Оленкою ще довго розмовляли про усе на світі. Вона виявилася розумною та веселою дівчиною. А потім мені набридло розглядати її по сутінках вагона. Треба було якось витягти її до тамбура. Там нормально можна розглянути. Ні, Олена мені вже встигла сподобатися, але не дарма кажуть про сім разів відміряй.
- У тебе закурити не буде? - Нарешті придумав я привід відвідати тамбур. - А то я не встиг цигарок купити, — трохи збрехав їй я. - На потяг запізнювався.
У мене були з собою цигарки але я їх купив Артуру в подарунок і тому чіпати їх мені не можна було. 

– Ні. А я сама хотіла тебе запитати, — щиро відповіла мені Олена. Мабуть, теж хотіла мене краще розглянути.
- Нічого. Зараз у когось спитаємо. - сказав я, але якось зараз ніч. Мабуть, дівчина добре здивувалася. Та на моє щастя саме в цей час повз нас проходив якийсь заспаний чоловік.

- А у вас немає цигорок? - Сміливо спитав я у нього.
Моє запитання застало чоловіка зненацька.

- Вибачте, — зупинився тоді він поряд із нами. - Що ви сказали?
- Курити не буде? - Ще раз повторив я.
– Ні. Вибачте. Не курю, — і він добродушно посміхнувся.
- Вибачте ще раз, — потім сказав він, — я не маю, але зараз попитаю сусідів, — і чоловік пішов назад в інший кінець поїзда.
Яким же був наш подив, коли він знову повернувся. Я, щиро сказати, такого не очікував. Напевно і справді хороша людина.

- Вибачте, — зніяковіло зізнався він, ніби був у чомусь перед нами винен. - Ні в кого немає. Усі сплять.
- Дуже дякую, — бувають же такі люди.
- Та нема за що. Для земляків завжди, будь ласка. Молоді люди, даруйте, я піду. - І продовжуючи посміхатися, чоловік позадкував по проходу, прощаючись з нами кивком голови.

- Я курити хочу, — в Олени був такий голос, що напевно ніхто не встояв би перед її проханням. - Ми, як потяг чекали все викурили. А вночі на вокзалі й купити немає де. Розумієш? 

Чорт із тими сигаретами. Мені дуже подобається ця дівчина, вирішив я. А з товаришем я якось вже домовлюсь. Олена дорожче мені чим будь-які цигарки. Тому треба дістати ті, що в мене з собою. Ті американські, які я віз спеціально в подарунок для свого друга Артура. Але мені дійсно дуже сподобалась дівчинка. Мені хотілося запросити її до нас. Чи може сходити разом в кіно чи на дискотеку. Щоб вона приїхала до мене. Задоволенням став би з нею зустрічатися. Але це я так мріяв. Та ось вона мала бажання купити і я міг це я для неї зробити.

- По-моєму в мене десь має бути, — я поліз до себе нагору. - Зараз пошукаю, — я простяг їй платівку, ніжно, ніби вона могла зламатися в моїх руках, — на, потримай. - А сам підтяг сумку і закопався в ній, намацуючи цигарки.
- Ого! – почув я. - Оце так! - Олена явно була вражена. 
Чим же ще, як не моєю платівкою. У глибині душі я пишався таким враженням.

- Твоя? Де взяв? - Посипався на мене рій запитань.

– За скільки? Молодець. Їй ціни нема. – Її слова звучали для мене чарівними звуками. - Я про таку вже давно мріяла. Та мені ні де не зустрічалася. Це ж тільки або, хто моряк або якщо ти фарщовщик, тоді можно ще десь купити. Я б в тебе її навіть купили за вищу ціну. Та в мене нажаль немає з собою таких грошей, - зізналася мені Олена.

Вона навіть притули її до своїх грудей. 

Мене мало не роздуло від гордості та захоплення за самого себе. Я б радий, що така приємна дівчина в чомусь мені заздрить.

- Я усі пісня з цього альбому знаю на пам'ять. - Оленка все що тримала у своїх руках мою драгоцінну платівку. - Так. Тобі дуже пощастило. І такі гроші це не так вже й багато. В нас такі і за більшу ціну продають. Та там навіть і за гроші не дістанеш. Це моя мрія. Хочу собі таку на день народження. В мене як раз тому тижні. Та де й таку дістанеш. - Вона продовжвала обережно тримати платівку доки я шукав цигарки.
Нарешті я знайшов ту саму пачку американських цигарок, яку віз для товариша і сліз униз. Поклавши на місце сумку та платівку ми пішли разом з Оленою в тамбур.