4. Голоси

Не знаю скільки я проспав, але розбудили мене дзвінкі голоси. По-моєму дві дівчинки про щось занадто сперечалися. І при тому десь дуже близько.
Я розплющив очі та перекинувся на інший бік. Так і є. У проході стояли дві дівчини. Жаль темно в поїзді було. Особа розглянути не можна. 
Коли я остаточно прийшов до тями та збирався вставити пару слів у їхню пожвавлену бесіду, вони раптом кудись зникли.
Спати вже все одно не хотілося і я зліз униз. Якщо вони залишили свої речі, то обов'язково повернутися. Варто їх зачекати. Може з цього хоч якась пригода вийде. Познайомлюсь хоч. 
Дівчата швидко повернулися, несучи в руках постільну білизну. Напевно, за нею вони й ходили.
Побачивши мене, дівчата здивовано переглянулися між собою. А потім дружно сіли на бічну полицю, поклавши постіль поряд з собою. І лише після цього одна з них спитала.
- Ти чого не спиш?
- З вами заснеш, — відповів я не зовсім чемно.
- Ти вибач, що ми тебе розбудили. Напевно, дуже голосно сперечалися. Я ж казала, Наталія, що треба тихіше, — перепросила дівчинка, що сиділа навпроти мене. Вона була одягнена в спортивні штани та білу футболку, і волосся в неї таке було довге, світле та красиве. 
- А ти, як гадала. - Навмисне грубувато відповів я
А сам про себе подумав, що ту, що вище звуть виявляється Наталія. А цю гарну таку, цікаво, як звати? Ти вибач нам. Ми не хотіли, - звернулася до мене Наталка.
-  Нічого страшного, — змінив я гнів на милість.

- Зате з симпатичними дівчатами познайомився, - зробив я дівчатам комплімент.

Це і стало початком спільної розмови. Поки ми знайомилися і розмовляли про різні речі, я уважно обох супутниць розглядав. Наскільки дозволяла тьмяне нічне освітлення.
Через десять хвилин я вже знав, що симпатичну дівчину, яка сидить навпроти мене, звуть Олена. Що їй двадцять років. Що вони їдуть обидві, як і я додому. Що ми з ними з одного міста.  Виявилося навіть, що у нас із Наталкою є спільні знайомі. І вона своїми розпитуваннями про них не давала мені нормально поговорити з Оленою. Раз у раз втикалася.
- "А той, як поживає? А як там ті й ті?" - Ну і все інше в такому ж дусі.

- Ми навчаємося в інституті. Зараз ось тільки здали сесію літню та йдемо собі до дому.  - Пояснила мені Олена. - Я як тебе почула то відразу здогадалася, що ми з тобою з одного міста. Наших хлопців відразу помітно. А ти звідки ідеш? Де та живеш?

- Живу я в центрі. Їду до дому з Одеси. Був там у справах. Документи подавав до вишу. 
- О! Клас. Відразу чутно по розмові, що ти нормальний хлопець. То щасти тобі, — побажали дівчата мені успіхів. 
- А живу у Південному районі. - сказала мені Олена. 
-  О! Я знаю. Та це дуже далеко від мене, — чомусь мені стало сумно що ця приємна дівчина живе так від мене далеко.
- Я там живу біля самої дискотеки, — розповідати про себе Оленка. - Був там колись? 
- - Чув. Але не був ні разу, — чесно зізнався я.

Потім виявилося, що її подругу Наталка, торік зустрічались з хлопцем з мого району. І саме через це вона там усіх знає.

- Я була колись у вас на дискотеці, — зізналася мені Оленка. 
- На відкритій? 
- Ну так. На "Темпе". Здається так вона зветься.
- О. - Зрадів я. - Ми там тусуємось кожного дня. - То я міг тебе там бачити. 
- Та ні. Навряд. Я там була лише одного разу з подругами. Ми частіше їздимо в влітку на "клітину". На "Парадиз" 
Я нічого з цього приводу їй не відповів. Бутси вважалася сама дорога та сама крута дискотека в місті. І я не міг сказати, що хоч раз там був. Але мені дуже сподобалося ця дівчина. І я б задоволенням сходив би з нею на всі дискотеки в нашому місті. Це я про себе подумав. 
А ми продовжували спілкуватися. Говорили ми тихенько. Бо навколо нас усі спали. Лише тільки ми утрьох вели між собою приємну та веселу бесіду.

Я розповідав дівчатам, як я трохи не запізнився на поїзд. А вони, як вночі добиралися на вокзал. Бо поїзд цей проходив через їх місто саме в ночі, а їм дуже хотілося по скоріше попасти до дому.

Ми що по розмовляли трішки утрьох, а потім Наталка сказала, що вона хоче спати. І ми з Оленою залишилися удвох.