1. Мадонна

Вітрини магазинів приваблювали перехожих хитромудрими візерунками, відомими назвами та фарбами всіх кольорів веселки. Куди не поверни голову скрізь щось цікаве. Очі так і розбігаються. Часу не вистачить за день. Та за який там день! Місяця мало буде, щоби все оглянути.
Ні, якщо тут жити, то можна обійти все. А як бути приїжджому?
Це я маю себе на увазі.
На одній лише головній вулиці стільки магазинів. І чого там тільки немає. Саме те, що мені треба. Там є все, що мені замовляли мої друзі: плакати, касети, значки. Вибір тут є. А це що?
Платівки.
Подивимося, подивимось.
Не може бути!
Прямо переді мною стояв хлопець тримаючи, недбало помахуючи, вініловою платівкою. Точніше конвертом від неї. А зверху обкладинки великими літерами було написано ім'я співачки та намальовано її портрет. 
– Де взяв? - Я схопив хлопця за руку, а той від несподіванки мало не випустив дорогоцінну річ.
– Де, де. Там за магазином моряк якийсь продає.

Щойно почувши його відповідь я кулею вилетів з універмагу і через хвилину я вже вибирався з натовпу щасливим володарем рідкісної речі. Це був успіх. Я навіть не сподівався, що мені випадково може так пощастити!
Хоча я заплатив за неї останні тридцять карбованців, але мені було не шкода заплатити їх за таку річ! 
Я вже давно хотів. Я просто мріяв купити цей диск. Щоправда, за нього просили всі мої гроші. Але воно того варте. Тим більше саме таку платівку замовляв мені мій друг Андрій. Я знав, що там у моєму місті він обов'язково віддасть мені всі гроші, якщо я вирішу її продати. Але зараз я навіть не думав про те що, заплативши за цю рідкісну платівку я залишуся практично без копійки грошей. У мене не буде навіть за що під'їхати до вокзалу. Залишився один єдиний карбованець і той я збирався витратити на цигарки. І ще один на постіль. І все. Але на постіль і хороші цигарки то вже святе. Бо я купив лише болгарські або наші та тільки дорогі. "Яву" наприклад або щось на кшталт того. Але вони коштували як не п'ятдесят копійок то цілих вісімдесят! Тому добре, що хоч на цигарки залишилися гроші. Але я ще раз себе заспокоїв що вона того була варта!

Вибравшись із натовпу я насамперед почав розглядати свою покупку.

З паперового конверта на мене дивилася Мадонна. Сам собою портрет був дуже добре зроблений. Точно такий я вже нещодавно бачив на якомусь плакаті. Судячи з назви, це був той самий альбом, за яким у нас так всі ганялися.
Та й навряд чи в когось із моїх однокласників ще є така платівка. Ну, може, місяця через три з'явиться. А поки що я буду єдиним щасливим володарем цього раритету в нашому районі, а може й у всьому моєму місті.
Я гордо ніс платівку обличчям до перехожих, щоб усі бачили й заздрили мені.
Проте платівка, платівкою, а до відходу поїзда залишилося небагато. Добре, що хоч тролейбуса не довелося чекати. Не встиг підійти на зупинку, як на тобі – сімнадцятий номер до вокзалу.
Можна зараз розслабитися, встигну тепер.
Начебто всі замовлення виконав, нікого не забув. Артуру імпортних сигарет купив. Сергію — окуляри модні "лисухи" дзеркальні дістав. Андрію значків цілий десяток набрав. Не говорячи вже про те, який я собі розкішний подарунок зробив. Квиток на поїзд у кишені. Речі все при собі. Та і які там речі. Сумка спортивна на плечі та платівка. Ніч переспав, а там уже й удома.