ХХ

Я йшла до неї, коли було тяжко. І коли було весело – теж. Її нетиповий для двадцятитрирічної дівчинки чоловічий розум був саме тим, що приваблювало у ній найбільше. Її логіка, помножена на почуття гумору, допомагала мені пережити тяжкі моменти і розкласти на полички те, що здавалося заплутаним і бентежним. Сяська мала якийсь свій особливий шарм, котрий я змогла розпізнати з першого погляду. Її дивна манера одягатися у старомодний і якийсь нецікавий одяг, асексуальні напівспортивні черевики, джинси прямого крою і светри якихось невизначених кольорів, відсутність косметики на обличчі і укладки на волоссі, контрастувала з красивими доглянутими руками, акуратними прозорими нігтями і ніжними зап’ястями, на котрих завжди було кілька тонесеньких срібних ланцюжків з малесенькими лаконічними кулонами.

Вона курила. І робила це так смачно, що хотілося притулитися губами до її губ і вдихнути дим, що побував у ній. Вона курила так, як курили б у рекламних роликах, якби реклама цигарок досі була дозволена. Вона тримала цигарку у своїх красивих пальцях з тоненькими срібними кілечками, і робила затяжки поміж слів, випускаючи струмінь диму з таким красивим придихом, що я милувалася.

Вона любила пиво і називала себе пивною алкоголічкою. Якось вона пожартувала, що так любить пиво і мене, що коли бачить, як я пю пиво прямо з пляшки, то у неї виникають еротичні фантазії. А потім вона поцілувала мене. Її губи були мякі і гіркуваті від пива та цигаркового диму. Її цілунок зовсім не збуджував, але хотілося пробувати його на смак ще і ще. З цікавості.

Такі милі пустощі, як цілунок двох подружок під час вечірки, нічого не означає для них двох, проте приковує увагу і розбурхує фантазії чоловіків. Ми ніколи не цілувалися для чоловіків, але я уявляла, як би це подіяло на будь-кого з моїх знайомих і від того поцілунки ставали яскравішими.

Ми реготали як навіжені і обговорювали свої походеньки, переписки з хлопцями і труднощі на роботі. Я могла довірити їй усі свої сумніви і журбу і вона завше знала що з тим робити. Могла просто вислухати і порозпитувати мене про мої думки щодо цього. Як у фільмі «Аналізуючи це». А могла узяти мене за плечі (у метафоричному сенсі) і струснути, приводячи до тями. А потім посміятися разом зі мною з моєї надмірної емоційності і чутливості, бо виявлялося, що перейматися зовсім  не було через що.

Тож, ми були самотніми зараз. Я і моя Сяська. Однаково самотніми. Хоча... я не знаю, чи буває дві однакові самотності. Моя ж бо була сповнена каяття і почуття провини розміром з океан. Бо Денис ніколи не зникав надовго. Його відсутність ніколи не була достатньою для того, аби я змогла притлумити у собі почуття відповідальності за його горе. І він приходив знову і знову, аби воскресити мій жаль за його розбитим сімейним життям і моєю зрадою.

- Він хороший.

- Хто?

- Дєнька.

-Так, я знаю.

- Точно не зможеш бути з ним? Може спробуєте?

- Нє, Сясь. Точно. Я не можу сказати про нього жодного поганого слова. Він хороший на всі сто відсотків. Але я погана.

- Ай, не мели дурниць!

- Я погано вчинила з ним, Сясь. Дєня не забуде цього. Розумієш? Це завжди буде між нами і в будь-якій незрозумілій ситуації це вилазитиме. Він буде сумніватись, перевіряти мене, випробовувати і докоряти. А я так не зможу. Я дуже його люблю і можна було б терпіти все це заради нього, з почуття вини і бажання спокутувати все. Але кому б від того було добре? Довго б я це витримала? Ти ж мене знаєш.

- Та ну нафіг таке щастя.  – вигукнула Сяська.

- Ну от. Нам треба жити далі. Я так хочу, щоб він знайшов собі когось нарешті і переключився на іншу дівчину. Я інколи просто задихаюсь в його присутності. Мені буквально стає жарко… душно і тісно.

- А не буде йокати? – хитро посміхнулась вона.

- Що йокати?

- Ну, знаєш як буває… Як тільки у колишнього зявляються стосунки він одразу стає такий сексі, такий цікавий і класний…

- Буває в кіно і може ще у когось,але не у мене. Чесно, я була б рада, щоб він зустрів якусь нормальну дівчинку і мав собі щастя. Сил уже немає бачити ці сумні собачі очі і почуватися сукою, яка зруйнувала йому життя.

- А що там Сєрий? Не зявлявся на горизонті?

- Ні, не бачила і не чула.

- Я до речі, забула тобі сказати. Я познайомилась з дівчинкою, яка знає Сергія. І тебе з ним бачила. Ви наче були разом у Львові якось.

- Справді? Хто це?

- Марина. Вона зі Славою,своїм хлопцем, була у Львові десь там з вами разом в одній квартирі.

- Ааа! Така грушолиця Марина! Ага, точно. Ми були на квартирі у Володі всі разом. Там ще хлопець був, який усім робив розклад на Таро. Слухай, та Марина така мовчазна і скромна, що я навіть голосу її не пам’ятаю. Вона взагалі мабуть не сказала ні слова з весь час, що ми були в одній компанії.

- Хороша така дівчинка, до речі.

- Так? Мені здалася такою не цікавою.

- Ну, у неї Слава такий… Він тягне на себе всю увагу. Вона типу як при ньому, ну знаєш…

- Ага, ясно. Ну от через це я її не особливо і запам’ятала мабуть.

- Ну, карочє, у нас друзі спільні виявились і ми познайомились. Вона побачила в ВК нашу з тобою фотку і сказала, що знає тебе. Бо ти з Сергієм приїжджала у Львів. Вона досить цікава дівчинка, театралка, начитана. Якось познайомлю вас. Заново.

У Сяськи були не дуже цікаві друзі. І не надто багато. Сімейство смішних ботанів Толик і Катя, які нещодавно одружились і спали під різними ковдрами, Макс – пивний алкоголік з довгим патлом і лисим тім’ячком, Джорджіо, який уже перекочував у список моїх друзів і, власне,я. Усі інші її контакти були епізодичними і неглибокими, тож я більш-менш знала її коло спілкування, а вона знала моє.

Та вона не знала про Едіка. Я кілька разів думала їй сказати, але мені здалося, що це занадто дивно навіть для близької подруги. Сяська ніколи не була схильна до містицизму чи релігійності. Вона мала бабцю-старовірку, яка ходила у церкву московського патріархату при монастирі на Пивзаводі. Бабка прищепила Сясі міцну нетерпимість до усього, що було пов’язане з релігією. Тож, розповідати їй про неупокоєну душу невідспіваного Едуарда, що супроводжував мене скрізь і всюди, було якось стрьомно.