ХІХ

ХІХ

Якось я зареєструвалась на знакомства.ру і вказала там, що познайомлюсь з хлопцем, дівчиною, чоловіком, або жінкою. Мету знайомства я не вказувала, тож це могло трактуватися як завгодно, від «чебурашка іщєт друзєй» до «бісексуальна не вельми перебірлива дівчина заводить знайомства з усіма охочими». Йшлося про знакомства.ру, тож про дружбу звісно ніхто не думав. То був клондайк усіляких первертів та знедолених і мені пачками приходили пропозиції кунілінгуса та інші непристойності. Мені було цікаво досліджувати моделі поведінки тих людей, тож я з цікавістю дивилася що з того вийде. Так я познайомилася з Вишенькою. Її звали Таня, але її голос був такий солодко вишневий, як моє улюблене варення, і для себе я назвала її Вишенькою. Ми домовились про зустріч у кафе і познайомились візуально. Вона була маленька,тендітна і симпатична. Вона гарно пахла і була стильно одягнена. Як виявилось пізніше – у неї був бойфренд  Фєдя, що виявився здоровенним дядьком з пузцем і зачіскою «стіл на голові». Федір був бізнесменом, захоплювався підводною риболовлею (то таке полювання на крупну рибину з гарпуном у водолазному костюмі), любив випити горілки і побазарити за жизнь. Він називав Таню «дітьониш» і це, в купі з її малесенькими розмірами та юним віком, химерно і прозоро натякало на схильності дяді Федора до педофілії. Я не знаю, кому з них належала ідея запросити у своє спільне ложе ще одну дівчину, але чомусь я підозрюю, що однієї юнки стало замало саме досвідченому та балуваному ситим життям Федору. Я їздила з ними на пікнік, де були присутні нормальні подружні пари з дорослими чоловіками та жінками, котрі дивились на Федін дитячий садок з якоюсь такою толерантною посмішкою, від якої мені однак зовсім не було ніяково. Я почувалась спостерігачем, а не учасником. З рештою, так воно і було. Я тусувалась з ними кілька разів і увесь цей час здебільшого спілкувалася з Федором, оскільки Таня та її подружка Іра, постійно тринділи про шмаття і шопінг. Федір чомусь вирішив, що я свій чувак. Він запрошував мене вилити те приторне пійло,котре сьорбали дівчатка, і бахнути з ним горілки. Ми говорили про політику і психологію і це було навіть цікаво. Та до сексу у нас звісно ж не дійшло. По-перше тому, що типаж дядька Федора мене абсолютно не приваблював у тому плані, а по-друге тому, що я ніяк не могла догнати коли саме має початись оргія, тож я забила на усілякі шифри та натяки і просто тусила з ними, як з новими друзями і врешті, моя відмороженість та очевидна відсутність сексуальної грайливості призвела до фіналу нашого знайомства. Вони зникли з радарів, а я поринула у стосунки з Денисом.

Та я була вражена моделлю поведінки дівчинки і татуся, яку продемонстрували мені Таня з Фєдьою. Мені вперше випала можливість побачити це з середини. Між ними існувала очевидна хімія, тож для мене лишалося загадкою, на основі чого ґрунтувався їхній союз: це був взаєморозрахунок, коли юне тіло міняли на комфорт і безпеку, чи таки пристрасть, де усе зійшлося до купи і усім було не лише добре, але й щасливо. Але, якщо їм добре разом, тоді навіщо їм хтось третій? Чи буває таке, що пара, котра має гармонійні стосунки, потребує собі когось іще?

Я не мала відповідей на усі ці питання. Та ця тема зацікавила мене ще й тому, що я не могла уявити себе на місці Вишеньки. Чи можу я так само? Знайти собі дядка, котрому віддаватимусь щоночі і котрий возитиме мене за кордон на шопінг та у розкішні готелі, де ми будемо сидіти на лоббі-барах і разом виглядати серед людей дівчат з симпатичними задами. Від таких думок мені ставало тоскно. Тож я сформулювала теорію, згідно з якою таки є дві категорії жінок: ті, котрі можуть розглядати своє тіло як інвестицію, а стосунки, як взаємовигідну угоду і ті, що шукають у стосунках глибину і можливо трішки страждань.

Мої стосунки х Денисом мали глибину. Я вважала, що ми рідні душі, котрим судилося бути разом. Я відчувала поруч із ним якусь тремтливу, майже материнську ніжність, котра викликала у мені бажання обійняти його і розчинитись у ньому, отак лишившись назавжди впечатаною у його єство. Саме тому я так сильно хотіла повінчатися з ним. Я вірила, що наші душі повинні бути разом у всіх світах, а таїнство вінчання стане саме тим містком від мене до нього, котрий зблизить нас максимально сильно і тоді, ніщо більше не зможе нас розєднати.

Я повернулась до мого аканту після розлучення і розриву з Сергієм, до того, як зустріла Андрія. Я була сама, я не мала грошей аби винаймати собі житло, і наближення перспективи повернутися до батьківського дому і вислуховувати щоденні звинувачення у недолугості, лякало мене. Сайт знайомств пропонував поставити галочку навпроти фрази «шукаю спонсора». Після кількох днів роздумів і спогадів про Вишеньку та її лакшері-життя, я зайшла на сайт і поміняла конфігурації профілю. Можливо я помилялася і бути як Таня може кожна дівчина. Можливо я просто не зустріла свого Федю і він десь є та чекає на мене. Це була можливість довідатись щось нове про себе і назавжди поставити крапку над роздумами про взаємовигідні стосунки.

Мені  писали різні чоловіки. Дописувачів, що пропонували стати їхньою володаркою, відшмагати когось, прийняти кунілінгус у дар від аноніма, та стати третьою у якійсь сімейній парі, я одразу відсіювала. Лишалася велика частина молодих чоловіків, що цікавились навіщо мені спонсор, наскільки погані мої справи і чи можна якось без спонсорства познайомитись з такою гожою дівчиною, як я. Такі хлопці цікавили мене чисто для спілкування у розрізі моїх польових досліджень та пізнавання різних типажів чоловіків.

Насправді, лише тепер я зрозуміла, як мало знаю про чоловіків і стосунки. Адже я ніколи у житті не мала хлопця з яким по-справжньому зустрічалась би довше, аніж два тижні. Доки не закохалась у Дениса, що став моїм першим у всіх сенсах цього слова. Він увійшов у моє життя так міцно і щільно, що не лишив місця ні для кого більше. Він так ревнував мене до усіх і усього, його було так багато довкола мене, що я не помітила, як на шість років повністю поринула у нього та наше солодке п’яне кохання з присмаком гіркоти. І ось тепер я схоже мала нагоду надолужити втрачене. Це була моя перша весна без нього і я спробувала довідатися хто я така і які знайомства мені потрібні, а від яких варто відмовитись назавжди. Усе, що я знала про себе на той момент – я можу бути зрадницею. Це зриває мені дах, це шкідливо для мене, це руйнує мене, але одного разу я переступила цю лінію, а отже я можу бути зрадницею.