Розділ 74

     Цього просто не могло бути. Тільки не Кріс. Навіщо він прийшов сюди й наразив себе на смертельну небезпеку?

     Черговий крик застиг в моєму горлі, так і не вирвавшись назовні. Дужі руки заспокійливо обійняли мене за плечі, але я миттю відсторонилася. Сльозинки одна за одною крапали на підлогу, змішуючись з приглушеним звуком стадіону й утворюючи незнайому мені симфонію.

-    Тихенько. Заспокойся. З ним все гаразд,- раптом промовив Олівер лагідним голосом.

     Я нерозуміюче поглянула на нього. Але тепер побачила перед собою зовсім іншу людину. Напускна байдужість та неначе хижість, зникли з його обличчя й тепер воно світилося добротою.

-    Це все була вистава. З Крісом все добре. Відбудеться лише кількома синяками і все.

-    Але… у нього ж стріляли!

-    Так. І влучили у найміцніший бронежилет, покупку яких для відділка я проспонсорував.

-    Якого ще відділка?

-    Це не мій секрет. Але давай трішки тобі поясню, щоб не перевантажувати Кріса ще й цим. Йому й так довелося не солодко. Так багато ще нікому не доводилося працювати, як йому. Недарма він найкращий у своєму відділі, — почав він. Але побачивши мій здивований погляд, одразу зрозумів, що своїми словами нічого не пояснює, а викликає ще більше запитань. – Давай попрошу принести щось попоїсти й розповім усе детально.

     Хоч як я не хотіла витрачати час на їжу, мусила кивнути. Нетерпіння роздирало мене на кусочки. Де Кріс? Чому вони розіграли цю, як сказав Олівер, виставу? Який ще відділок? І яке відношення до нього має Кріс. Чому Олівер стверджує наче він найкращий у якомусь там відділі? Хіба Кріс не звичайний охоронець знаменитостей, який тільки те й робить, що захищає їх від папараці й надокучливих фанатів?

     Руки й ноги тремтіли. Я встала, щоб їх розім’яти й мій погляд наштовхнувся на теку з фото. Для чого мені взагалі їх показували та переконували у ворожості Олівера всіма способами, якщо він на нашій з Крісом стороні?

     Раптом двері рипнули й хтось прокульгав досередини. Я миттю обернулася й кинулася до Кріса, але зупинилася вже буквально за пару міліметрів, помітивши його скривлене від болю обличчя.

-    З тобою все добре?- промовила, вчасно підтримавши його, коли він зашпортнувся об поріг на підлозі.

-    Так. Це тимчасово. За годинку вже все буде добре,- спробував посміхнутися він.- Знаю, ти все бачила й потребуєш відповідей. Запитуй все, що цікавить.