Розділ 69

     Але це була всього лише Роні, позаду якої пленталася втомлена Брі. Вона так нічого й не промовила, а просто махнула в сторону своєї кімнати й пішла.

-    Не думала, що вечірка так швидко завершиться. Не встигли ми з Брі відлучитися, як уже нікого не було,- промовила Роні, забігаючи до моєї кімнати.

-    Не хвилюйся, ви нічого не пропустили.

-    Чому? А в принципі й не важливо. Я от що хочу сказати, вже завтра ми вирішимо питання з Олівером. Брі вже майже готова, залишилося лише декілька дрібничок,- посміхнулася вона.

-    А ти?

-    З народження готова. Повір, це – моя стихія. Напевно, не знайдеться нікого кращого у всьому світі,- промовила вона й з недовірою поглянула на мене.- Невже не віриш?

-    Вірю, вірю,- посміхнулася я.- То що там буде завтра? Мені потрібно щось робити?

-    Не хвилюйся. Вже все готово. Просто сидітимеш на трибуні й спостерігатимеш. Завтра Кріс повернеться до тебе й твоя картина стане реальністю. І я не про ту похмуру говорю.

-    Сподіваюсь.

     За цей день сталося стільки всього, що незабаром я також не витримала й заснула, а зранку розпочалися підготування. Правда, мені в них участь брати просто не дозволили. Проте я могла б допомогти Брі з макіяжем або зачіскою. Хоча, кого я обманюю? Перукарі й візажисти – майстри своєї справи, а в мене з косметикою своя окрема історія.

     Дівчата розробляли свій план не так і довго, але одразу ж зійшлися на тому, що про нього повинно знати мінімум людей й вирішили не включати мене до цього списку. Але, думаю, що вони цілком мали рацію, адже знаючи мене та моє везіння, я могла б у найневдаліший момент випадково розсекретити найважливішу деталь спецоперації.

     Мені повідомили лише місцезнаходження величезного стадіону і я почала збиратися, щоб піти туди. Чесно кажучи, ніколи не відвідувала подібні заходи, тому поняття не мала, що варто вдягнути.

     Перебравши весь свій гардероб, спинилася на білій майці, джинсах та куртці. Закачала рукава, одягнула декілька металевих прикрас, щоб здатися більш крутою й зібрала волосся у високий хвіст, що було дуже ефектно через локони, що залишилися ще зі вчорашнього дня.

     Дівчата вже поїхали на стадіон, тому доводилося туди діставатися самій. Я не хотіла, щоб охорона доповіла тату, де я була, тому вдалася до хитрощів. Мені вдалося переконати містера Кітча, що хочу просто прогулятися неподалік. І оскільки журналістів поблизу не було, мені таки вдалося вислизнути за ворота без супроводу. Швидко викликавши таксі, вказала потрібну адресу й поїхала.

     Як не дивно, але коли ми прибули, то навіть двічі перевірила правильність свого місцезнаходження, через те, що ніде й близько не бачила чого схожого на стадіон. Водій таксі нетерпляче чекав поки йому заплатять й постійно нагадував про це, а я просто не могла відійти від того, що мене обдурили.

     Все-таки зібравшись з духом, швидко віддала гроші й попростувала у перший стрічний провулок. Не хотілося, щоб водій бачив, як я просто стою посеред дороги, не знаючи, куди піти.

     Часу залишалося все менше, а я не припиняла йти. Мене мучили думки, що Роні вказала неправильну адресу спеціально, але я відганяла їх якомога далі від себе. Вона просто не могла підставити мене.

     Раптом на будинку попереду я побачила такий самий номер, як і два кілометри тому. Думала вже, що блукаю колами, але місцевість була явно іншою та й будинок старішим.

     Інтуїтивно почала просуватися до потрібного номера й за рогом помітила великий стадіон. Ну нарешті прийшла сюди. З піднесеним настроєм підійшла до величезних воріт та вже збиралася ступити всередину, як мені перегородили шлях.

-    Стривай. Куди зібралася? Що там забула? За цими ворітьми не місце таким, як ти,- промовив один з охоронців, вдвічі вищий за мене.

     Я не знала, що робити. Дівчата чекали на мене там, на стадіоні. А судячи з вигляду цього охоронця, нікуди я потрапити точно не зможу.