Розділ 68

-    А як не відпущу, то що?- зневажливо кинув Ендрю.

     Але відповідати йому ніхто не збирався. Просто за секунду в сторону його обличчя почав наближатися кулак, а ще через мить Ендрю вже лежав на землі, а з його носа текла тоненька цівка крові.

-    Я тобі ще це пригадаю,- злісно викрикнув Ендрю, притискаючи хустинку до розбитого носа й подався геть.

     Я ж лишилася на місці, розгублено дивлячись на сотні поглядів, звернених у мою сторону та постійно моргаючи, через спалахи фотокамер. А на що інше можна було сподіватися, влаштовуючи бійку посеред вечірки, на яку спеціально запросили журналістів. Правда, канали спеціально відбирали, щоб не було такого, що хтось опублікує інформацію, яка нам не сподобається. Проте, здається, хтось таки прослизнув сюди.

     Це була чергова загроза репутації тата. Немов зараз бачила заголовки: «Який батько, така й донька» або щось типу того. Впевнена, журналісти завжди знайдуть, що придумати, щоб їхню статтю прочитало якомога більше людей.

-    З тобою все в порядку?- промовив той самий голос, але навіть дивитися на нього не хотілося. Це він став причиною всього цього.

-    Ні. Йди геть! Забирайтеся ви всі звідси! Не хочу нікого бачити!- прокричала я у мікрофон, який був поруч і побігла назад в будинок. Не такого я чекала від цієї вечірки.

-    Софі, можна зайти?- почувся тихий голос міс Пейкл.

     Вона стояла біля дверей, не наважуючись переступити поріг. Її кучеряве волосся пасмами спадало на обличчя й красиво обрамляло його. До цього часу я не помічала, на скільки ця жінка вродлива, але вона й справді такою була. А ще дуже доброю, тому не змогла їй відмовити й кивнула на ліжко поруч з собою.

-    Розумію, це великий стрес і…

-    Я підставила тата?- промовила, проникливо поглянувши в її очі.

-    Ні. Про що може бути мова? Ти нічого поганого не зробила.

-    Але ж я при всіх вчинила таку дурницю. Всі журналісти отримали стільки матеріалів для своїх статей…

-    Це не твоя вина. Просто так склалися обставини. Та й ніхто не зможе нічого поганого про тебе сказати. Всі журналісти, що потрапляють на територію маєтку, зобов’язують не розголошувати те, що вони побачать чи почують й що не відповідатиме спеціальній угоді, яку вони підписують.

-    Справді?- посміхнулася я та миттю пригадала, що там були не тільки журналісти.- А що буде з глядачами?

-    Нічого. Впевнена, вони вже про все забули. Це ж Лос Анджелес. Тут постійно щось стається й повір, набагато цікавіше. Звісно, я не хотіла тебе образити, але зараз є набагато гучніших сенсацій і тем для обговорень.

     Ці слова мене одразу ж заспокоїли, але раптом двері до кімнати розчинилася так, наче їх хтось збирався вибивати й гучно вдарилися об стінку. Міс Пейкл злякано підскочила й поглянула на двері. Я також приготувалася до повної бойової готовності.