Розділ 62

     Не бажаючи гаяти часу, повідомила тата й потягнула подруг до маєтку. Я знала, що в Роні є квартира в цьому місті, але мені здавалося, що вона хотіла жити в гуртожитку далеко не через те, що просто хотіла відчути, що це таке студентське життя.

     Як тільки ми почали під’їжджати, то побачили на території маєтку величезну кількість людей. Всі кудись поспішали, метушилися, охоронці постійно перешіптувалися, час від часу відриваючись від розмови, щоб привітливо посміхнутися нашій трійці.

     Чесно кажучи, всі настільки часто кудись бігали, щось переносили, що в мене аж почала боліти шия, через те, що намагалася прослідкувати за кожним й таки зрозуміти, що ж відбувається. Як же часто я задавала подругам німі запитання, але ні Роні, ні Брі, також не розуміли, що відбувається навколо.  

    Раптом мені нарешті вдалося зупинити міс Пейкл, яка тягла щось пахуче до красивої території прямо біля входу.

-    А що відбувається? Чому всі так метушаться?

-    Я не можу тобі цього розповісти. Пробач, дорогенька, дуже сильно поспішаю. Ще потрібно приготувати тістечка й деякі закуски, а все от-от розпочнеться,- похапцем промовила вона й майже побігла, поволочивши за собою щось схоже на візок.

-    Дивно. Що тут уже вони затіяли?- поставила запитання швидше сама собі, адже дівчата були тут лише вдруге й ще не зовсім розуміли, що тут взагалі когось побачити апріорі неможливо.

     І справді, я тут була вже доволі довго, але бачила лише тих людей, які мені були на цей момент потрібні. Вони неначе виринали з-під землі, як тільки мені хотілося їх знайти. А хтось же прибирає цю величезну територію  та й навіть підстригає той самий газон, що дуже складно робити непомітно, бо будь-хто виділяється на фоні величезної ділянки, де нічого крім трави немає.

     Ми ще довго крутилися та намагалися розпитати інших, але всі посилалися на те, що поспішають і радили запитати про все у містера Ріда, тобто мого тата. А я ніяк не могла зрозуміти для чого вся секретність.

     Якщо це стосується лише славнозвісного актора Домініка, то він мав повідомити мене про те, щоб я випадково не зіпсувала нічого. А якщо навпаки, то мені уже потрібно було б знати, щоб банально приготуватися до прийому чи чогось такого, що, мабуть, організовують цієї миті.

     Нарешті ми й побачили власника будинку. Він також, незважаючи на величезне навантаження на слух, був надзвичайно заклопотаним. За ті кілька хвилин, що ми йшли до нього, тато встиг відповісти приблизно на чотири дзвінки й дати доручення декільком працівницям, яких я вже десь тут зустрічала.

-    Тату, що відбувається?- миттю підбігла до нього.

-    Поясню трішки пізніше. Вам потрібно перевдягнутися, бо скоро все розпочнеться. Твоя кімната та ж сама, що й раніше, а кімнати Брі й Роні з  лівого й правого боку відповідно. Поспішайте. У вас є десять хвилин,- швидко протараторив він й знову відповів на чийсь дзвінок, миттю змінивши голос на більш урочистий.

-    Якось все надто дивно,- нарешті подала голос Брі, вже підійшовши до своєї кімнати.- Вони точно готують для тебе якусь таємну вечірку.

-    Та ти що, про яку вечірку може бути мова? Він би попередив мене хоча б за день до неї,- лише відмахнулася я від слів Брі.

-    Це цілком можливо,- задумливо промовила Роні.- Тут всі люблять робити щось спонтанно, бо в більшості людей просто банально немає часу. Але давайте й справді перевдягнемося спочатку, бо якщо вони щось таки спланували, то ми повинні бути готовими.