Розділ 60

     Настала моя черга. Я поволі підвелася та легенько підхопивши дві найдорогоцінніші речі, що в мене були, рушила до невеличкого підвищення для викладачів. Поставивши картини на спеціальні підставки, зробила глибокий вдих і поглянула на одногрупників.

-    Я завжди говорила одне й те саме, але не хочу брехати. Навіть не знаю, чому намалювала ці картини. Можливо, просто хотіла чогось недосяжного, можливо, мене опанували емоції. На цих, здавалося б різних полотнах, міститься одне і те ж – мої щирі почуття. Я вилила їх, навіть не задумавшись про те, що роблю, але точно не пожалкувала,- посміхнулася й поглянула на свої картини.- Кожну секунду, що працюю над ними, відчуваю всю гаму емоцій і просто кайфую від цього відчуття. Багато з вас скажуть, що на одній забагато смутку, а на іншій – радісних почуттів, але, як на мене – вони ідеальні, адже найкраще передано те, що намальовано щиро.

     Я завершила розповідь й повернулася на своє місце. Не знаю навіть чого хотіла від своєї невеличкої промови. Чому сказала саме ці слова? Поняття не маю. Але в той момент мені здавалося, що саме вони мали зринути з моїх вуст.

     Раптом поруч почулися аплодисменти, до них приєдналися ще одні, а потім ще і ще. Я здивовано поглянула на викладачку в очах якої стояли сльози. Куди тільки поділася її суворість, яка так лякала кожного. Вона просто випарувалася, даючи змогу нам побачити щиру міс Кінслі, без жодних масок.

-    Ось, що я хотіла показати всім вам. Не потрібно зважати на думку інших, а творити лише для себе. Потрібно з завмиранням на душі, проводити пензликом по полотну, а не з відразою на обличчі. Не варто нічого робити через силу. Ви маєте поринати в улюблене заняття з головою і як сказала ваша колега – кайфувати від цього,- промовила міс Кінслі й посміхнулася.

     Всі погоджувалися з думкою викладачки, але водночас і не могли забути про різку зміну її настрою. Я вже думала побоюватися того, що таке прихильне ставлення з боку викладачки якось негативно виллється з боку студентів, але вони також посміхалися, навіть Брі. Колишня ненависть у її погляді зникла й повернулася давно забута теплота, якої мені так не вистачало.

     Продзвенів дзвінок й всі почали виходити з кабінету до їдальні. Викладачці хтось подзвонив і вона тихесенька воркотіла в коридорі. А я ж зупинилася, щоб зав’язати шнурки.

-    Пробач мені за все,- промовила Брі, яка раптом підійшла до мене.- Я чомусь повірила, що то була ти, але така щира людина просто не могла цього зробити. Я тебе знаю далеко не так довго, як Кейт, але також не мало. І мова йде не лише про останні місяці, а й навчання з першого класу. Тоді мене ще й дивувало, чому ти не даєш здачі. А ти просто дуже добра людина, яка не хоче нікого скривдити своїми вчинками.  Ти пробачиш мені?

-    Звісно,- посміхнулася я.- Та й немає за що вибачатися. Це все не ти, а Кейт. Та й вона ні в чому не винна, а просто стала жертвою обставин.

-    Що тут таке?- пролунав голос, який немов занурив нас у ванну з крижаною водою. Дружня атмосфера миттю випарувалася й ми з Брі розвернулися до входу в кабінет.