Розділ 56

-    Я не самозванка й ви це прекрасно знаєте. Хоча, кому це розказую – людині, яка мало не вбила свою власну племінницю,- розгнівалася я та поспішила до машини. Чого-чого, а такого точно не чекала від Звіра.

-    Я….я,- пролунало за спиною, але мені було все одно. Я запізнювалася на навчання.

     Думала, що на зло сама собі, спіткнуся й впаду, поки буду йти до машини. Але все минулося. Хоча б своєю демонстративною ходьбою, показала ставлення до нього.

     Примостившись на новому шкіряному сидінні, я нарешті розслабилася. Тут він точно не міг мене побачити.

     Водій рушив і ми зробили невеликий оберт на машині, щоб розвернутися. Я мимоволі кинула погляд на дядька. Він так і стояв на тому ж місці, ступивши крок вперед. Напевно, випадок зі мною дуже довго мучив його. Хоча, знаючи про його репутацію, дуже сильно сумніваюся у цьому.

     Коли ми прибули, я спокійно вийшла з машини, навіть нічого не підозрюючи, як раптом мене оточила зграя журналістів.

-    Хто ваш таємничий хлопець?

-    Ви давно зустрічаєтеся?

-    Хто цей красень?

-    Ви приховуєте ваші стосунки?

-    Ви познайомилися на презентації книги вашої подруги?

-    Чому ви тоді зникли?

-    Це був піар-хід, що привернути до вас ще більшу увагу?

     Навколо лунали ще безліч запитань, але голова уже була готова вибухнути. Я реально цього всього просто не витримувала.

-    Софіє, нумо зайдімо всередину,- промовив водій мені на вухо, при цьому починаючи «прочищати» дорогу для нас.

     Я мовчки пішла слідом за ним, все ще подумки повертаючись до питань, які не давали спокою. Чому вони подумали, що це правда? Не схоже, щоб питання були випадковими. Журналісти точно знали, яких відповідей чекати. Але як? Знову ж таки, чому?

     Щось мені підказувало, що незабаром всі відповіді на мої запитання самі собою з’ясуються. І як виявилося буквально за декілька хвилин, я не помилялася. Що ж саме сталося? Зараз усе розповім.