Розділ 54

     Ми ще довго просто стояли посеред вулиці й не могли відірватися одне від одного, але час був уже надто пізній, тому Кріс провів мене до маєтку тата й знову зник, як тільки до нас почали наближатися охоронці.

     Величезні ворота миттю відкрилися, пропускаючи мене всередину і я, не гаючи часу, швидким кроком почимчикувала до другого будинку, що стояв дещо віддалік.

     Ще з попередньої зустрічі пам’ятала, що саме там і живе тато і якщо хочу не бачити дядька, то варто просто перетнути уявну лінію, яка ділить маєток на дві частини. Звір її ніколи не перетинає. З того часу, як він став знаменитим, навіть не потикається у місця, на які було витрачено менше грошей, ніж він звик. А от тато навпаки хоче опинитися серед того ж оточення, яке в нього було до цього.

     Не встигла я дійти до будинку, як двері розчинилися й звідти вийшов тато. Він був у простенькому домашньому костюмі, чим ще раз підкреслив своє негативне ставлення до матеріальних благ.

-    Тату,- обійняла його й миттю пригадала все, що сталося за сьогоднішній день.- Нічого не вийшло. Кейт про все дізналася.

-    Не хвилюйся через це. Вона посердиться й забуде. От повір, все буде так, як і раніше. Думаю, що якщо ти готова заради неї на все, то й вона також. Просто журнали можуть зіпсувати настрій будь-кому,- заспокійливо промовив він і стер сльозинку з мого обличчя.

     Я заспокоїлася. З татом я нарешті знову почувалася в колі сім’ї. Хоча й з моїми названими батьками та братиком і сестричкою також підтримувала зв’язок. Я просто не могла забути всього, що вони зробили для мене й не хотіла відмовлятися від них.

     Ми пройшли по коридору. Я знову не могла відірватися від численних фотографій. Скільки ж їх тут було…

     Двічі повернувши праворуч та підійнявшись сходами, нарешті зупинилися біля красивих дверей бузкового кольору – одного з моїх улюблених. Я підозріливо поглянула на тата й не змогла стримати усмішки.

     Він повільно штовхнув двері й вони розчинилися. О, яка ж кімната була прекрасною.

     Все було оформлено у бузковому й білому кольорах. Тут не було нічого зайвого, але водночас знаходилося все, чого б я тільки могла побажати. Навіть величезна шафа була наповнений якимись речами.

-    Ще тоді, коли ти тут з’явилася вперше, я сказав зробити для тебе кімнату, а мої стилістка й дизайнерка інтер’єрів, оформили все так, як би тобі сподобалося й придбали речі першої потреби,- тихенько промовив тато. – Ти не злишся, що я вирішив все за тебе.

-    Чому ж мені гніватися,- посміхнулася я.- Кімната просто прекрасна. Я б ніколи не змогла її оформити краще.

-    Завтра ще до тебе підійде місіс Лейблінг. Скажеш, який тип одягу ти хочеш абощо. Вона все тобі підбере й допоможе з вибором.

-    Добре,- промовила я. Мені й цього одягу було задосить, але не хотіла засмучувати тата.

-    Ну все. Вмощуйся зручніше. Якщо захочеш поїсти, спускайся на кухню. Вона майже біля входу, тільки повертати треба наліво. А ще в тебе є мій номер. Я дуже багато працюю, тому не часто буваю вдома, але можеш телефонувати коли завгодно.

     Я лише посміхнулася. Було приємно бачити таку щиру турботу. Я не пошкодувала, що прийшла сюди. Але чи буде все так само гладко й завтра?