Розділ 50

     Чесно кажучи, повертаючись до гуртожитку, я всією душею сподівалася, що все минулося, Кейт пробачила і давно забула про цей інцидент. Роні також не бачила в цьому нічого страшного. Як-не-як, а вона пережила набагато гірші речі й не здалася, а зараз ще й готова допомогти мені боротися за наше з Крісом майбутнє.

     Я відтягувала наше повернення до кімнати так, як могла. Тому ми йшли пішки. Та й для здоров'я корисно.

-    То що ми будемо робити?- знову запитала я у Роні.

-    Завдамо Оліверу того ж удару, що й він нам,- впевнено промовила вона. На її слова я напевно скорчила якусь гримасу, тому вона миттю виправилася.- Я візьму участь у перегонах й переможу. При цьому, він на них поставить все, що має й залишиться абсолютно без нічого.

-    Але ж ти можеш постраждати,- запротестувала я.

-    Не хвилюйся. Якщо зі мною все було в порядку, коли ганяла на місту вночі, у не найкращому стані, то й зараз все буде добре.

-    А як ми змусимо його поставити на перегони все, що він має?

-    Це ти залиш мені,- підморгнула Роні.- В мене є план.

     Чесно кажучи, навіть не хотілося випитувати, що вже там задумала Роні. Якщо я правильно зрозуміла, цей план вона розробляла довгі місяці, тож навряд чи взагалі зможе зробити помилку. Та й характер у Роні такий, що вона нізащо не дасть себе скривдити.

     Ми таки підійшли до гуртожитку. Легке хвилювання охопило все тіло, але я миттю його подавила. Кейт була чи не першою моєю подругою і я обов’язково знайду правильні слова.

     Пройшовши по коридору, ми нарешті дісталися до дверей. Тремтячою рукою двічі повернула ключ у замку й двері прочинилися, пропускаючи нас досередини. Миттю почулися схлипи й нашу увагу привернула гора з ковдр і подушок. Це точно була Кейт. Мабуть, вона проплакала весь цей час. Так не хотілося її засмучувати, а вийшло….

-    Кейт, пробач мені. Я хотіла, як краще,- промовила, підходячи до її ліжка.

-    Що? Та це ж ти написала ту статтю. Як вона могла зробити щось як краще,- вигукнула вона.

-    Я не……

-    Не писала?! А що вона робила в тебе на телефоні! Більше її не було абсолютно ніде,- крикнула Кейт, поглянувши на мене. Обличчя її було заплаканим, туш розтеклася, а зачіска вже, можна сказати, зникла.- Забирайся геть! Навіть не думай більше наближатися до мене! Йди до свого багатенького татуся й дай мені спокій!

-    Я ніколи не вміла писати й ти це прекрасно знаєш,- не стрималася й собі.- І знай, я піду. Не хочу залишатися ні на секунду поруч з людиною, заради якої зробила все, а вона вдає, наче ніколи тебе й не знала. Більше ти мене не побачиш!