Розділ 36

-    Софійко, прошу, нумо пройдімо всередину й усе обговоримо,- промовив «тато» й благально подивився на мене. Мимоволі стало його жаль, але ж він говорив якісь реальні дурниці. Навіть не уявляю життя без своїх батьків, а тут цей чоловік стверджує, що він….. Цього ж просто не може бути.

-    Добре. Я пройду з вами, але знайте, що ви помилилися. В мене вже є батьки, які мене люблять і ці почуття взаємні. Навіть не уявляю життя без них,- промовила, різко розвернувшись та пішовши до будинку.

     Чесно кажучи, самій захотілося пройти досередини й позбутися уваги цих надокучливих журналістів. Тепер починала розуміти знаменитостей, які ненавиділи ці постійні спалахи фотокамер та постійні, подекуди цілком безглузді, запитання. Правда в моєму випадку вони були цілком виправданими та на деякі з них, хотілося б дізнатися відповідь і самій.

     От, чому дядько Амелії тільки зараз заговорив про це? Навіщо було приховувати цю інформацію стільки років? Якщо він знав цю інформацію, тоді чому я його бачу вперше лише сьогодні? І звідки «тато» знає моє ім’я, якщо не знав раніше навіть про моє існування?

     Але жодне з цих питань я не озвучила вголос, а лише продовжувала йти за гіпотетичним родичем, не без допомоги милиць.

     Втома вже давалася взнаки. За останні дні геть не звикла багато ходити й стояти. Ще й пролежала весь минулий тиждень. Тому, коли вже підходила до будинку й мені сказали йти до того, що був ще далі, приречено зітхнула. Знала, що сьогодні, прийшовши додому, доведеться добряче помучитися через біль у ногах.

     Проте все одно пішла далі. Скажено не хотіла зустрітися зі Звіром або Фрідріхом Гольцом, як його називають усі нормальні фанати. Але, якщо цей музикант —  брат мого «тата», то виходить, що я також Гольц?

     Тоді стає дещо логічнішим те, що наша сім’я, яка є корінними американцями, носить прізвище Штільмцблаун.  Проте, чому ж прізвища все-таки різні?

-    Сподіваюся, мені зараз усе пояснять,- прошепотіла я до Брі. Чесно кажучи, знову встигла забути про її існування. Та й це, мабуть, не дивно, коли переживаєш стільки емоцій за один день.

     На мої слова Брі лише тихенько кивнула. Це було абсолютно на неї не схоже. А її погляд… Щось з ним було не те. В ньому читався якийсь фанатизм. Якби не знала подругу, то подумала б, що вона божевільна. Але з Брі таке буває, особливо коли вона бачить свого кумира й він виправдовує її сподівання.

-    Кого ти знову тут видивилася?- знову зашепотіла я до неї.- Впізнаю цей погляд. Звіра тут немає, отже, кого ти знову побачила?

-    Його,- подивилася вона прямо перед собою.

-    Але ж тут нікого немає крім мого «татка»?

-    Я про нього й говорю. Ще коли побачила його вперше, то одразу здалося, що знаю цю людину. Але через простий одяг, відмахнулася від своїх підозр. Проте його хода. Її неможливо не впізнати.

-    Та що ти таке говориш? Яка іще хода?

     Це він знімається в моєму улюбленому серіалі,- приголомшила вона мене.