Розділ 33

     Через 30 хвилин, Брі, Мелі та я, вже під’їжджали до будинку нової знайомої. На жаль, Кейт не змогла поїхати з нами. Та презентація, що планувалася на початку вересня, знову переносилася, через зіпсовану партію книг і вона поїхала узгодити останні деталі у видавництво.

     Раптом машина зупинилася, до нас у салон хтось заглянув і за секунду вона рушила далі. Трішки пізніше була ще одна перевірка й ми нарешті заїхали у величезні ковані ворота, гравійована доріжка за якими, вела до прекрасного будинку.

-    Що це було?- запитала я, а сама продовжила розглядувати велетенське подвір’я, на якому трішки далі стояв ще один такий самий будинок.

-    Тато недавно ще більше посилив заходи охорони. Тепер навіть наші машини перевіряють, бо фанати якось додумуються пробиратися на територію маєтку,- пояснила Мелі. Вона до цього просто сиділа, мовчки втупившись у телефон, а не як ми з Брі, виглядала у вікно автомобіля. Та й навіщо їй дивитися, якщо це її дім, який Мелі бачила вже не раз.

-    А таке часто буває?

-    Останнім часом ні. А приблизно на початку вересня було аж двадцять випадків. Ми були в домі лише одного разу. Це навіть більше був кінець серпня. Ми тільки приїхали сюди місяць тому, бо тата запросили на концертний тур по країні. Взагалі ці будинки дядькові, але він постійно стверджує, що оцей перший завжди був і буде нашим. Я навіть планую тут залишитися жити, коли тато поїде в Німеччину. Все одно майже не бачимося,- розповідала Мелі.

     Чесно кажучи, їхнє життя не дуже хвилювало мене, тому успішно прослухала все, що вона говорила і якби мене зараз попросили повторити все, що вона сказала, під страхом смерті, не змогла б.

     Будинок зсередини виглядав так само вражаюче, як і ззовні. Тут були і картини відомих художників, і вироби знаменитих скульпторів, і сучасна техніка.

     Якби я випадково обрала невеличку площу будинку і оцінила б її, то не знайшла б якихось дефектів. Все виглядало просто неймовірно.

     Я так захопилася, що почала ходити і кімнатами й випадково зіткнулася з чоловіком. Його миролюбне обличчя, взагалі не скидалося за описом з тим, про кого розповідала Мелі. Мабуть, це її дядечко. Хоча за одягом не сказала б.

     А його погляд. Він мені чимось нагадував….мене?!  

-    Невже це ти….- промовив він, злегка похитнувшись на місці.