Розділ 25

     Вже десь під обід, коли я розплющила очі, то одразу почала нишпорити під подушкою. Якщо це була реальність, то він уночі поклав туди якийсь конверт. Я маю дізнатися, що в ньому таке.

-    Доброго ранку, Софіє,- зайшов усміхаючись лікар.- Бачу, ви вже прокинулися. Все добре? Вас нічого не турбує?

-    Так. Все добре,- відповіла, з нетерпінням чекаючи, поки лікар покине це приміщення і я зможу поглянути, що в конверті. Кріс попросив не робити цього при сторонніх людях, навіть якщо їм довіряю.

     Годинник показував, наче минуло лише три хвилини, але я подумала, що ціла вічність. Як тільки двері зачинилися, підхопилася на ліжку та знову почала нишпорити.

-    Невже його немає?- пробурмотіла, обнишпоривши все довкола.- Цього ж просто не може бути.

     Я вже було хотіла встати й підійняла подушку, щоб з її допомогою це зробити, але звідти одразу ж шурхнув конверт. Схопила його й мало не розірвала на клаптики. Звідти випав красивий аркуш золотистого кольору.

«Дорога Софіє.

Я пишу листа, бо цієї ночі бачу тебе востаннє. В моєму житті виникли неприємності. Давнє зло, про яке вже давно встиг забути, повернулося та переслідує мене.

Ні, ти не хвилюйся. Я зумію подбати про себе та захистити в разі чого. Але мені потрібно буде переховуватися, тому не зможу з тобою бачитися. Та й наражати на небезпеку єдину дівчину, яка….. Ні, цього краще не писати.

Я хотів подякувати тобі. Той день, коли допомагав…. Знову не те. Не маю права цього тобі розповісти.

Того дня, коли врятував тебе, я повинен був бути зовсім не в тому місці. Все сталося так раптово. Я передчував, що саме на цій платформі трапиться щось жахливе, тому не зміг не приїхати туди. І це сталося якраз вчасно. Я дякую небесам за те, що прибіг вчасно.

Ти – не така як всі. Твоя доброта до всіх довкола, вражає. Продовжуй залишатися такою, яка ти є.

Знай, незабаром у твоєму житті станеться багато змін. Деякі будуть не з приємних, інші – подарують небачений досі та найбільш неочікуваний сюрприз. Але пообіцяй сама собі, що не змінишся.

В цьому місці всі забувають про те, ким вони є насправді. Обіцяй, що цього не трапиться з тобою.

Дякую за те, що з’явилася в моєму житті. Я так хвилювався за тебе. Сподіваюся, зовсім скоро все налагодиться й твоє життя стане таким, як ти й очікувала. Бажаю тобі всього найкращого.

І, якщо ти відчуваєш щось до мене, так само як я до тебе, то не намагайся мене знайти. Просто не зможу витримати, якщо під час пошуків, з тобою трапиться щось жахливе.

Щиро твій,

Кріс.»

     Я дочитала листа. На золотистий аркуш паперу впали перші солоні крапельки. Як він може покинути мене? Що йому загрожує? Про які ще зміни він говорив?