Розділ 23

-    Софі, пробач. Це все через мене. Якби не моя безглузда поведінка, цього всього ніколи б не було,- схвильовано промовила сусідка, підходячи ближче до мене.

-    Стривай, ти про що? З тобою все добре?- здивовано окинула поглядом дівчину.

-    Вчора вночі я веселилася разом зі своєю компанією. Ми грали у гру «Правда або дія». Черга випала на мене. Я обрала другий варіант.

-    Ну і що ж тут такого?- все ще не розуміюче, промовила я.- Як якась гра може бути причетною до всього цього?

-    Вона не зовсім така проста, як може здаватися, на перший погляд. Деколи ставки надто високі, але відмовитися від гри – означає покинути нашу компанію.

-    І ти взяла участь і умовою було «прикрасити» гуртожиток настільки, щоб всі подумали, що тут сталася якась трагедія?

-    Не зовсім так. Мені запропонували стати «утікачкою» у грі. Це коли їдеш на мотоциклі, до якого причеплена фарба, яка є немов дороговказом. За її слідом через певний час виїжджають інші учасники гри та повинні тебе наздогнати й зірвати папірець.

-    Тоді взагалі не розумію, як ти змогла створити таку метушню в гуртожитку,- промовила я, дивлячись на обличчя Роні, яка з кожною секундою винила себе в тому, що сталося, все більше.

-    Ми тоді випили й сіли на мотоцикли. Я завжди чудово їздила, навіть у такому стані, але цього разу щось пішло не так. Мені стало погано, дорога розпливалася перед очима. Обираючи між тим, щоб потрапити в лікарню з численними переломами й покинути «друзів», обрала другий варіант. Тому звернула в сторону до гуртожитку та поїхала.

-    Раптом звідкілясь взявся Рей. Я намагалася відчепитися від нього та виїхала на узбіччя, а потім залетіла до фоє гуртожитку. Удар був дуже сильним. Мотоцикл раптово загорівся,- говорила вона, вже схлипуючи.- Я перелякалася й не знала, що робити. Поки я стояла й думала, вогонь дібрався до банки з фарбою та вона вибухнула. Це було доволі тихо, але червона рідина опинилася й на підлозі, й на стінах. Лише потім я побачила вогнегасник, загасила пожежу, поки вона не розповсюдилася й пішла спати. А повинна була залишитися й прибрати все це. Через мене ви хвилювалися. Через мене ти пошкодила ногу ще більше. Це все моя вина. Ти мені ніколи не пробачиш.

-    Роні. Послухай,- м’яко промовила я до неї, спробувавши дотягнутися. Але коли це не вдалося, продовжила.- В тому, що сталося зі мною абсолютно немає твоєї вини. З ногою в мене проблеми не через тебе, а цьому виною є самовпевнений музикант, який вважає, що він король світу. А з тією компанією та алкоголем тобі справді потрібно зав’язати, бо так і покалічитися можеш. Давай краще забудемо про все, добре?

-    Добре,- аж посміхнулася дівчина.- Можна тебе обійняти?

-    Звісно,- усміхнулася я у відповідь.

     На моїй душі одразу ж полегшало. З Роні тепер нічого не трапиться й виявляється, що вона абсолютно нормальна дівчина та лише ховалася під маскою, намагаючись видавати себе за ту, ким не являлася. Але її страшний секрет… Можливо, саме через нього вона й стала такою.