Розділ 20

     Кріс поволі пройшов у середину. Він і справді був одягнений у темне худі, яке взагалі не відповідало чудовій погоді, а його обличчя приковувало до себе погляд через численні синці, які були не тільки через недосипання.

     Хлопець пройшов кілька кроків і зупинився. Одна з його рук нетипово лежала у спеціальній кишені, якими славляться всі худі. Чомусь подумала, що в Кріса перелом. Одразу стало жаль таку добру людину, на душі закрадалися тривожні підозри.

     Вирішила трішки відволіктися від сумних думок та уявила, як він сидить поруч зі мною й малює щось на мольберті. Я звісно знала, що він, як мінімум, на кілька років старший за мене, але так хотілося, щоб він навчався разом з нами.

-    Виходить, що то й справді був він?- прошепотіла, нахилившись до мене Брі.

-    Що ж з ним сталося?- знову запитала вона, після мого кивка, у знак згоди.

-    Може, це через мене?- висловила я своє припущення, яке турбувало з кожною секундою все дужче.

-    Та ні. Чого це ти у всіх випадках життя, починаєш одразу винити себе? Минуло вже декілька днів. Якби й справді це було пов’язано з тобою, то синці не виглядали б такими свіжими, наче Кріс отримав їх лише вночі.

-    Ти маєш рацію. Після пари обов’язково потрібно буде підійти до нього та запитати, що сталося. Можливо, йому потрібна допомога,- промовила я, співчутливо дивлячись на покаліченого знайомого.

     Навколо піднявся шум. Студенти почали відгадувати, хто ж це такий. Всі навперебій шепотом висловлювали свої ідеї, але ніхто не набрався сміливості промовити щось вголос.

     Минуло вже понад п'ять хвилин, а викладачка продовжувала вивчати зовнішній вигляд Кріса, не промовивши ані слова. Мабуть, вона хотіла дати йому шанс пояснити все самому, без випитувань.

     Раптом двері тихесенько прочинилися й до аудиторії зайшла дівчина, приблизно наша однолітка. Щось у її вигляді мене насторожувало. Ні, не лякало, а змушувало боятися за саму незнайомку, яка стояла при вході й трусилася від страху. Так і хотілося миттю підійти до неї та заспокоїти, але боялася, що в перший же день, погано зарекомендую себе в очах цієї суворої та владної жінки.

-    Доброго дня, місіс Карсон. Я до Вас знову з тією ж проблемою, що й раніше. Прошу мене вибачити, що потурбував вас на занятті. Дозвольте Амелії приєднатися до вас,- промовив він чітко та впевнено. Якби я була на його місці, то не витримала б погляду цієї жінки, але було видно, що він точно не зі слабкодухих.

     Жінка відвела погляд від Кріса та поглянула на новоприбулу. Дівчина мовчки чекала присуду, покірно опустивши голову. Локони світлого волосся, прикривали обличчя Амелії, але ми могли бачити її одяг. Він вражав своєю простотою та вишуканістю водночас.

-    Проходь швиденько,- раптом посміхнулася місіс Карсон до дівчини.- До побачення, Крісе. Продовжуємо заняття.

-    Не очікувала, що це буде так просто,- прошепотіла Брі.

-    І не кажи,- відповіла я.

-    Дівчата за четвертою партою, що відбувається? Не наговорилися за літні канікули? Всі рот на замок і слухаємо мене уважно,- суворим тоном промовила викладачка й продовжила заняття.